Донька вирішила провести тиждень у новому будинку матері разом із родичами чоловіка, але господиня підготувала інший план

— Якби я відмовила телефоном, ти почала б мене вмовляти. Нагадала б, як незручно тобі перед ріднею чоловіка, можливо, розплакалася б. А я поступилася б, як робила завжди.

Марина слабо заперечила, що вона не така, але я звинувачувала не лише її. Ми обидві роками підтримували цей порядок: донька звикла отримувати бажане, а я — виконувати її прохання й вимоги, аби тільки уникнути образи. Тепер мені це набридло.

Марина встала й пройшлася вітальнею. Її турбувало насамперед те, як відновити стосунки зі свекрухою. Та була в люті, і донька побоювалася, що тепер почне налаштовувати Богдана проти неї.

— Скажи їй правду: твоя мати сама обирає, кого і коли запрошувати до власного дому. Якщо їм хочеться провести тиждень за містом, можна орендувати житло.

— Але за нього доведеться платити, — невдоволено зауважила Марина.

— Я купувала будинок не для того, щоб берегти гроші твоєї свекрухи.

Донька подивилася на мене так, ніби побачила вперше, і тихо запитала, чи справді я змінилася.

— Можливо, — відповіла я. — А може, просто перестала вдавати жінку, яка зобов’язана бути зручною для всіх.

Ми розмовляли ще близько двадцяти хвилин. Тоді я розповіла, куди відвезла куплені продукти. Дізнавшись про пансіонат і його літніх мешканців, Марина спершу не повірила.

— Ти витратила стільки грошей і віддала все незнайомим людям?

— Так. Вони щиро зраділи. І мені було добре від того, що я сама вирішила це зробити, а не підкорилася чужій вимозі.

Перед відходом донька несподівано обійняла мене й пообіцяла обдумати почуте.

— Думай, — сказала я. — Я люблю тебе, але любов не означає згоди з будь-якою твоєю примхою.

Після цього Марина не дзвонила цілий тиждень. Коли її ім’я нарешті з’явилося на екрані, вона цього разу не оголосила про свої наміри, а обережно запитала, чи можна приїхати до мене на вихідні…