Фермер купив старого пса з жалю, але те, що собака знайшов у лісі, приголомшило поліцію…

— Дядьку Тарасе, лізьте! — прошепотів Богдан згори.

— Спочатку ти, Андрійовичу, — сказав Семенович. — Виведеш хлопця до людей.

— Поліземо всі. Роя піднімемо в обв’язці.

Пес подивився на нас, потім на освітлений вхід. У його спокої було щось остаточне. Він став між переслідувачами й вентиляційною щілиною.

— Рой лишиться, — промовив Богдан несподівано твердо. — Він знову хоче їх затримати.

— Нікого не кинемо, — відповів я й потягнувся до мотузки.

Ззовні крикнули: «Два!», і в грот влетіла металева банка. Вона підстрибнула на камінні й зашипіла. Білий їдкий дим поповз по підлозі, роз’їдаючи очі й горло. Тарас штовхнув мене до стіни.

— Лізь, Степане. Якщо лишитеся тут, ніхто не дізнається правди. Я зроблю два постріли й спробую знайти інший вихід. Рой піде зі мною, якщо зможе.

Я хотів сперечатися, але закашлявся так, що не зміг вимовити й слова. Вхопився за мотузку й поліз, зриваючи нігті й роздираючи коліна. Богдан ліг на живіт, вчепився в мій комір і допоміг перевалитися через край.

Коли я вдихнув холодне повітря, знизу гримнув перший постріл. Потім другий. Рой загавкав — не перелякано, а люто, по-бойовому. Відповіддю стала коротка черга, оглушливо відбита скелею. Після неї настала тиша.

Я кликав Тараса, хоч розумів, що він не почує. Потягнувся до мотузки, збираючись спуститися назад, але Богдан обома руками вчепився в мій бушлат. У його обличчі застиг той самий жах, із яким він зустрів нас за залізною решіткою. Якби я поліз униз, він лишився б сам на схилі й, найімовірніше, знову сховався б у знайомій темряві.

Я відповз від отвору. По щоках текли сльози, змішуючись із сажею. Богдан сидів поруч, обхопивши коліна, і беззвучно гойдався. Ми вибралися, але в печері лишилися двоє — Тарас і Рой. Ціну нашого порятунку вже було сплачено, тільки ми ще не знали, наскільки страшною вона виявиться.

— Вставай, — сказав я. — Нам треба йти, поки вони не знайшли верхній вихід.

Богдан подивився на щілину, з якої тягнувся дим. — Вони вбили Роя?

Після семи років чужої брехні я не міг обдурити його, але й вимовити вирок не наважувався. — Не знаю. Рой дав нам шанс. Якщо лишимося тут, усе, що він зробив, виявиться марним…