Гості розраховували безплатно відпочити й поїсти, не підозрюючи, що господиня заздалегідь змінила правила

Решта вечора минула майже без розмов. Роман сидів похмурий, їв мало й рано пішов до спальні. Лариса з Наталією прибрали посуд і залишки їжі. Брудні тарілки вирушили до посудомийної машини; всередині м’яко зашуміла вода. Лариса протерла стіл вологою губкою. На кухні змішалися запахи вистиглого чаю й мийного засобу.

Наступного дня телефон Романа без упину подавав сигнали. Зателефонувала його мати. Для розмови він вийшов у сад і довго щось пояснював виправдувальним тоном. Лариса не дослухалася. Вона розпушувала вологу землю на клумбі й виполювала бур’ян між тюльпанами.

Увечері Наталія із Сергієм поїхали. Лариса сиділа на ґанку з чашкою кави, коли поруч з’явився чоловік.

— Мама дзвонила.

— Я чула.

— Сказала, що ми осоромили сім’ю. Інна плакала, а в Олега зараз проблеми з грошима: йому урізали премію. Мама вважає, що ми навмисне їх принизили.

Лариса мовчки відпила кави.

— Коли грошей мало, не обіцяють принести дорогі продукти, щоб потім приїхати з порожніми руками й чекати, що їх нагодують делікатесами. Можна купити те, що по кишені: упаковку сосисок і хліб. Ніхто не сказав би й слова. Річ не у вартості, Романе. Вони ставляться до нас як до людей, яких легко ошукати.

Чоловік сів на сходинку й довго дивився на потемнілий мангал.

— Мама вимагає, щоб ти вибачилася.

— Не стану.

— Я їй уже так і відповів.

Лариса повернулася до нього. Роман розглядав дошки під ногами, ніби зізнання давалося йому з величезними труднощами.

— Я сказав, що ти маєш рацію. Уночі не міг заснути, відкрив банківський застосунок і переглянув витрати за минулий рік. Згадав усі зустрічі, коли приїжджали Олег із сім’єю. Лише на їжу й напої ми витратили близько сімдесяти тисяч. А дві тисячі, які брат позичив у лютому, він досі не повернув.

Лариса не відчула перемоги. Їй було лише гірко від того, що для доказу очевидного знадобилися місяці розмов і один гучний скандал.

— Як відреагувала твоя мати?

— Назвала мене підкаблучником і кинула слухавку, — він провів долонями по обличчю. — Пробач. Мені було простіше думати, що братові іноді просто не щастить. А після від’їзду він надіслав повідомлення: попросив переказати ще п’ять тисяч, раз уже ми їх вигнали, щоб замовити піцу голодним дітям.

Лариса коротко всміхнулася.

— Ти переказав?

— Ні.

І це просте слово прозвучало для неї важливіше за будь-які вибачення: уперше Роман не став купувати сімейний мир за їхні спільні гроші…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇