Хірург підвіз жінку з немовлям дорогою до лікарні, не підозрюючи, що її слова змінять хід операції

У новому аналізі значилася четверта негативна група крові. Зовсім не та, що стояла в картці. Не збігалися ні резус, ні група. Нижче була позначка про позапланове генетичне дослідження: виявлено маркер рідкісного спадкового порушення, потрібна термінова консультація фахівця.

Назар повільно підвів очі.

— Григорію Павловичу, у нас серйозна проблема.

Анестезіолог підійшов, узяв аркуш за край, пробіг очима рядки й одразу зблід.

— Це неможливо. Тут інша кров.

— Саме так.

— Отже, або помилка в картці…

— Або цей аркуш не належить нашому пацієнтові. Або хтось учора здав кров під його ім’ям.

Леся тихо ахнула. Ярина стояла так рівно, ніби боялася поворухнутися.

— Ви хочете сказати… — почала вона й не договорила.

— Поки що я хочу сказати лише одне: ми не маємо права вводити наркоз, доки не зрозуміємо, хто здавав цей аналіз і чому він опинився в документах Гордієнка.

Григорій Павлович зняв окуляри, протер їх серветкою, хоча скельця були чисті.

— Назаре, пацієнта вже підготовлено.

— Наркоз не вводити. Ярино, телефонуйте в лабораторію. Хто приймав кров, о котрій, за якими документами, хто оформлював замовлення. Дарино, попередьте головного лікаря. Лесю, покличте охорону, але без шуму. І попросіть привести сюди дружину пацієнта та його брата.

Команда ожила одразу, але в рухах з’явилася нервова різкість. Назар підійшов до сонного Олега й вдивився в його обличчя. Ще вчора це обличчя здавалося йому просто самовдоволеним і неприємним. Тепер же воно виглядало майже чужим — не тому, що змінилося, а тому, що навколо нього постала невідомість.

Ярина повернулася першою. Обличчя в неї стало білим.

— У лабораторії сказали, що вчора близько восьмої вечора прийшов чоловік. Представився Олегом Гордієнком, показав паспорт, попросив терміновий генетичний аналіз і повторне визначення групи крові. Лаборантка прийняла матеріал. Нічого явного не помітила, але… — Вона ковтнула. — Сказала, що він був схожий на пацієнта, тільки ніби інший. Важко пояснити. І їй здалося дивним, що людина здає кров напередодні операції, коли все вже готово.

Назар відчув холод уздовж хребта. Лада мала рацію. Не в образах, не в натяках — у найголовнішому.

— Операцію скасовуємо, — сказав він. — Дайте премедикації відійти, повертаємо пацієнта в ясний стан. До з’ясування обставин нічого не робимо.

За кілька хвилин в операційній з’явився Лев Борисович, головний лікар клініки. Він був людиною стриманою, але зараз навіть його обличчя витягнулося від недовіри. Олега почали приводити до тями. Він каламутно розплющував очі, намагався зрозуміти, чому навколо стільки людей і чому ніхто не готує його до операції. Майже одночасно привели Марину й Тараса. Марина була бліда, пальці її тремтіли. Тарас увійшов із кам’яним обличчям і відразу став трохи осторонь, схрестивши руки на грудях.

— Що сталося? — спитала Марина. Голос її зірвався. — Чому ви не почали?

Назар показав їй аркуш.

— Скажіть чесно: ваш чоловік учора ввечері приїздив сюди здавати додатковий аналіз крові?

— Ні. — Вона відповіла одразу. — Ми були вдома весь вечір. Він хвилювався, ми ввімкнули фільм, потім він прийняв заспокійливе й ліг рано. Він нікуди не виходив. Це точно.

— Ви впевнені?

— Абсолютно.

Назар повернувся до Тараса.

— А ви де були вчора близько восьмої?

Той примружився.

— Я не пацієнт і не зобов’язаний перед вами звітувати.

— Можливо, доведеться, — холодно промовив Назар. — Охорона, прошу поки що не випускати цього чоловіка з клініки.

Тарас різко випростався.

— Ви при своєму розумі? На якій підставі?

— На тій підставі, що вчора хтось пред’явив паспорт вашого брата й здав кров під його ім’ям. Аналіз не збігається з його медичною карткою. Крім того, в ньому виявлено серйозний генетичний маркер. Поки ми не з’ясуємо, хто саме здавав кров, операція неможлива.

Марина прикрила рот долонею. Олег, остаточно приходячи до тями, сів на столі й скривився.

— Що за цирк? Чому я не під наркозом?

— Олеже Андрійовичу, — Назар підійшов ближче. — Ви вчора ввечері здавали кров у нашій лабораторії?

— Ні. Навіщо? Усе вже було здано. — Він помовчав, дивлячись на обличчя довкола, і голос його змінився. — Що відбувається?

— Хтось прийшов із вашим паспортом і оформив аналіз від вашого імені. Група крові в ньому інша.

Олег повільно спустив ноги зі столу. Марина ступила до нього, але він ніби не помітив її. Його погляд зупинився на Тарасові.

— Це ти…