Ілюзія добувача: як спроба чоловіка жити за мій рахунок закінчилася після однієї розмови біля холодильника

Дарина перенесла свої дорогі шампуні, креми й гелі для душу в шафку під раковиною й повісила на неї крихітний кодовий замок. На поличці у ванній гордо запанувало шматкове дігтярне мило за сущі копійки. Вранці Олег вискочив із ванної червоний, як варений рак.

— Дашо, де мій гель із сандаловим деревом?! Я смерджу, як промащена шпала на залізниці! — верещав він, розмахуючи рушником.

— Твої гелі скінчилися, — незворушно відповіла Дарина, малюючи стрілки перед дзеркалом у коридорі. — А нових спонсорів не підвезли. Інвестуй у дьоготь, він корисний для кровообігу.

З їжею ситуація загострилася ще швидше. Коли Олег увечері повернувся з роботи, очікуючи звичної вечері з трьох страв, на плиті на нього чекала каструлька з пісною гречкою: без масла, без м’яса, без жодної перспективи на радість.

— Це що? — Олег підчепив виделкою суху крупу, гидливо її розглядаючи.

— Інвестиційна гречка.

Дарина сиділа за столом навпроти й з апетитом наминавала запечене куряче філе зі свіжими овочами. Різниця в тарілках була настільки кричущою, що Олег роззявив рота.

— А в тебе чому курка? Чому помідори?

— Бо я формую свою білкову подушку безпеки, — парирувала Дарина, акуратно відрізаючи шматочок томата. — На свої гроші я купую їжу собі. Твоє харчування — зона твоєї особистої відповідальності. Хочеш м’яса — вперед у магазин, каса в тому боці.

Олег побагровів, його щоки надулися, перетворюючи його на скривдженого хом’яка, в якого з-за щік нахабно повиколупували найкращі зерна. Він грюкнув виделкою по столу.

— Це знущання. Ми — сім’я. Дружина зобов’язана годувати чоловіка.

— Дружина нікому нічого не зобов’язана, якщо чоловік вважає її безплатним додатком до дивана. — Дарина навіть не підвищила голосу. — У тебе чудова зарплата. Де вона, Олеже? Куди йдуть гроші?