Історія про те, як мама зустрічала сина

Денис дивився на неї й відчував гордість. Його дружина, яка стільки років була в тіні, нарешті виходила на світло.

Тамара Петрівна з’явилася, звісно, без дзвінка.

Побачивши у дворі незнайому машину, вона зупинилася, підібгала губи й мовчки пройшла до хати.

— Це що за таратайка? — спитала вона замість привітання.

Аліна вийшла з кухні, витираючи руки рушником.

— Наша нова машина, Тамаро Петрівно. Я тепер за кермом.

— На Денисові гроші, значить, — усміхнулася свекруха. — Він там горбатиться у відрядженні, а ти тут катаєшся.

Денис вийшов слідом, став поруч із дружиною.

— Мамо, це наше спільне рішення. Аліна багато працює. Ти навіть не уявляєш, скільки вона для сім’ї робить.

— Я все уявляю, — відрізала мати. — Я бачу, як ти під неї лягаєш. Спочатку машина, потім квартира, потім розлучення. Я тебе сама ростила, кров свою вкладала. А ти мене тепер за двері?

— Я тебе нікуди не виганяю, — втомлено сказав Денис. — Але Аліна — моя сім’я. І я не можу розриватися.

— Уже розірвався, — кинула мати й, розвернувшись, пішла.

Аліна хотіла щось сказати, але Денис її зупинив.

— Не треба. Я сам.

Він наздогнав матір на зупинці. Вона стояла, дивлячись у порожнечу, стискаючи сумку так, що побіліли кісточки пальців.

— Мамо, ну чого ти домагаєшся?