Коли лікарі повідомили, що дружині, яка помирає, лишилося жити не більш як три доби, чоловік міцно стиснув її руку й, ледве приховуючи тріумф, прошепотів: «Нарешті я дочекався!»

Дорошенко припинив допит. Невдовзі суд постановив залишити Савчука під вартою: після викрадення говорити про м’якші обмеження вже не доводилося. Втеча й новий тиск на свідків були виключені.

Слідчий зателефонував Левченкові й повідомив, що можна спокійно готувати матеріали до подальшого розгляду. Адвокат паралельно захищав заповіт у цивільному процесі. Олег і далі вимагав визнати документ недійсним, однак тепер його позиція виглядала ще слабшою: обвинувачений у вбивстві дружини намагався отримати майно, заради якого, за версією слідства, і вчинив злочин.

Левченко оцінював його шанси як мізерні. Дієздатність Лариси була підтверджена незалежним спеціалістом, нотаріус особисто перевірив вільне волевиявлення, свідки були присутні під час підписання, а відеозапис не переривався. Оскаржити таку сукупність доказів було майже неможливо.

Дарину поселили в квартирі, винайнятій адвокатом, і забезпечили цілодобовою охороною. Вона подовгу стояла біля вікна, спостерігаючи за низьким листопадовим небом, і намагалася осмислити минулий місяць. Ще недавно її майже ніхто не помічав. Тепер вона стала спадкоємицею величезних статків, головною свідкою й потерпілою, яку викрали через чужі мільйони.

Синці сходили, страх лишався. Дарина не могла радіти багатству, бо бачила за ним ціну — життя Лариси. Спадщина відчувалася не подарунком, а важким обов’язком.

Іноді їй хотілося прокинутися в колишній кімнаті й виявити, що весь останній місяць привидівся. Те життя було бідним і важким, зате зрозумілим: зміна закінчувалася за розкладом, а найбільша тривога стосувалася чергового платежу. Тепер кожен дзвінок міг стосуватися суду, охорони або багатомільйонного майна. Дарина боялася не лише Савчука, а й того, що одного дня сама перестане впізнавати себе.

В одній із чергових розмов із Левченком вона несподівано запитала, чи можна відмовитися від усього.

— Я не вмію керувати клініками й нерухомістю, — зізналася Дарина. — Мені страшно навіть думати про такі гроші. Може, краще повернутися до колишнього життя?

Адвокат відповів не відразу.

— Лариса обрала вас саме тому, що багатство не було вашою метою. Вона помітила чесність і доброту, яких не побачила в людях поруч із собою. Вам не треба завтра ставати фахівчинею в усьому. Наймете керівників, будете вчитися, ухвалюватимете рішення поступово. Відмовившись зі страху, ви позбавите себе шансу, який вона свідомо хотіла вам дати.

— Але спершу я маю завершити справу.

— І ви її завершите. Савчук під вартою, докази зібрані. Далі лишається давати правдиві свідчення й дочекатися суду.

Після розмови Дарина поставила перед собою фотографію Лариси, яку передав Максим Романович. Розумне обличчя, упевнений погляд, стримана усмішка. Ця жінка самостійно створила велику справу, пережила невдалий перший шлюб, впустила у життя нову людину й заплатила за хибну довіру життям.

— Я не відступлю, — тихо сказала Дарина фотографії. — Усе буде доведено до кінця.

У камері Олег теж дивився в стелю. Холод змішувався з духотою, десь монотонно капала вода, сусід важко хропів. За місяць зруйнувалося все, що Савчук вибудовував три роки. Лариса лежала перед ним слабка й нерухома, але чула кожне самовдоволене слово. Навіть в останні години вона встигла прорахувати відповідь.

Він згадував Альону, яка пішла після першого затримання. Тепер йому здавалося, що вона завжди була розумніша й лише користувалася ним так само, як він користувався Ларисою. Попереду чекали нові допити, суд і десятиліття ув’язнення. Олегові було тридцять дев’ять, і двадцять років за ґратами здавалися рештою всього життя.

Він знову й знову повертався до хвилини біля лікарняного ліжка. Якби тоді промовчав, Лариса, можливо, не пов’язала б аналізи з чоловіком остаточно. Олег вважав причиною краху заповіт, адвоката, Дарину, записи камер — кого завгодно, тільки не власну самовпевненість. Навіть тепер йому було легше звинувачувати померлу дружину в хитрості, ніж визнати, що саме жадібність змусила його видати себе.

Лариса не позбавила його життя, але відібрала свободу, гроші й майбутнє — все, заради чого він учинив убивство. Усвідомлення цієї перемоги було для нього тяжчим за саму смерть…