Коли лікарі повідомили, що дружині, яка помирає, лишилося жити не більш як три доби, чоловік міцно стиснув її руку й, ледве приховуючи тріумф, прошепотів: «Нарешті я дочекався!»

Минуло пів року. Весна швидко наповнила місто свіжою зеленню. Дарина стояла біля вікна просторої світлої квартири, купленої вже після оформлення спадщини, і дивилася на жвавий проспект. За минулі місяці слідство завершилося, а обвинувальний акт передали до суду. Окремо закінчився розгляд щодо заповіту: вимоги Олега відхилили, визнавши рішення Лариси вільним, законним і належно посвідченим.

Дарина офіційно отримала дім, клініки, комерційні об’єкти й рахунки. Колись їй бракувало грошей на найзвичайніші витрати, а тепер на документах поруч із її ім’ям стояли суми, від яких паморочилося в голові. Звикнути до цього вона все ще не могла.

Напередодні оголошення вироку зателефонував Левченко й запитав, чи збирається вона бути присутньою. Дарина відповіла ствердно. Не прийти в день, до якого вела просьба Лариси, вона не могла.

Уночі вона майже не спала. Усі свідчення вже були дані, запитання захисту вислухані, документи досліджені, але до остаточного рішення лишалася тривога. Дарина розуміла силу доказів і все ж боялася почути, що їх виявилося недостатньо. Перед виходом вона затрималася біля фотографії Лариси й подумки повернулася до прохання, з якого почалася ця боротьба.

Уранці біля будівлі суду її чекали Максим Романович та Ірина. Вони пройшли перевірку, піднялися на потрібний поверх і ввійшли до невеликої зали, вже заповненої журналістами, адвокатами й родичами учасників інших процесів.

Олег сидів за огорожею для підсудних. Він помітно схуд, змарнів, щетина робила обличчя старшим. Поруч перебувала Альона Гриценко, притягнута за менш тяжкими обвинуваченнями. Вона не підводила очей і намагалася ні з ким не зустрічатися поглядом.

Суддя, сувора жінка середніх років, зайняла місце й відкрила об’ємну папку. Зала стихла. На початку вироку вона відновила послідовність подій: Савчук, розраховуючи отримати майно дружини, протягом кількох місяців додавав токсичний препарат до її їжі й напоїв. Накопичення речовини спричинило руйнування роботи внутрішніх органів і смерть Лариси Черненко.

Далі суддя перелічила докази. Експерти виявили концентрацію, несумісну з випадковим потраплянням. Фармацевтка визнала неодноразовий продаж Олегові рецептурного засобу. Камери аптеки зафіксували покупки, а записи клініки — візити з термосом. Медсестра підтвердила скаргу Лариси на гіркоту чаю й погіршення самопочуття після відвідин чоловіка.

Особливе місце посідав аудіозапис з ангара. На ньому Савчук сам розповідав Дарині, як отруював дружину. Захист намагався поставити під сумнів обставини появи запису, але експертиза підтвердила його цілісність і належність голосу обвинуваченому.

Потім суд перейшов до викрадення. Олег вивіз Дарину за місто, вимагав відмовитися від спадщини, застосував насильство й погрожував убивством. Її показання збігалися з поясненнями охоронців, відомостями поліцейських, які виявили ангар, медичними документами й тим самим аудіозаписом. Альона раніше брала участь у тиску біля лабораторії й допомагала Олегові примушувати спадкоємицю, що також отримало підтвердження.

Пом’якшувальних обставин суд не встановив. Савчук не розкаявся, вини не визнав, діяв із корисливих мотивів і жорстоко поводився з близькою людиною. Дарина стиснула пальці на колінах. Левченко мовчки поклав долоню їй на плече, поки суддя перегортала сторінку з остаточним рішенням…