Коли лікарі повідомили, що дружині, яка помирає, лишилося жити не більш як три доби, чоловік міцно стиснув її руку й, ледве приховуючи тріумф, прошепотів: «Нарешті я дочекався!»

З її дозволу Левченко ввімкнув диктофон. Лариса, бережучи сили, послідовно виклала те, що знала: погіршення самопочуття, два незалежні аналізи, виявлену токсичну речовину й зізнання Олега, що пролунало біля її ліжка менш як дві години тому. Адвокат не перебивав, лише дедалі сильніше стискав ручку.

— Оригінали висновків збереглися? — запитав він, коли розповідь закінчилася.

— Удома, в сейфі. Кодом є дата народження моєї матері. Заберіть папери й одразу зробіть копії.

— Цього досить, щоб звернутися до слідства. Але спершу справді необхідно зафіксувати вашу останню волю. Інакше після смерті майно може перейти чоловікові.

Лариса подивилася на притихлу санітарку.

— Усе, що належить мені, я залишаю Дарині Андріївні Мельник. Ваші послуги вона оплатить повністю — внесіть цю умову до документів.

Дарина зблідла, а Левченко кілька секунд вивчав її обличчя.

— Чому саме ця дівчина?

— Тому що вона опинилася поруч і допомогла, коли решта не могли або не хотіли нічого бачити. Дітей у мене немає, майно створене до шлюбу й належить тільки мені. Я маю право розпорядитися ним так, як вважаю за потрібне. Підготуйте все бездоганно, щоб Олег не зміг скасувати моє рішення.

Адвокат пояснив, що одного нотаріуса недостатньо. Незалежний лікар має підтвердити ясність свідомості Лариси в момент підписання, інакше чоловік неодмінно заявить про її недієздатність. За його вказівкою Ірина вийшла в коридор, зателефонувала черговому нотаріусу й домовилася про терміновий огляд зі спеціалістом з іншої клініки.

Потім Левченко звернувся до Дарини:

— Ви розумієте масштаб того, що відбувається? Після смерті Лариси Михайлівни вам дістануться дім, медичний бізнес, приміщення й рахунки. Разом зі статками ви отримаєте небезпечного противника. Олег Савчук домагатиметься скасування заповіту, спробує запропонувати гроші, натиснути або залякати. Можливо, піде ще далі. Юридично ми захистимо документ, але вам доведеться витримати важку боротьбу.

— Хіба в мене лишився вибір? — розгублено запитала дівчина.

— Лишився, — втрутилася Лариса. — Я не вимагаю від тебе досконалості й не стану розпоряджатися твоїм майбутнім життям. Витрачай отримане як захочеш. Прошу лише про одне: допоможи довести, що Олег мене отруював. Добийся разом із цими людьми, щоб він відповів і більше нікому не заподіяв шкоди. Тих, хто тобі допомагатиме, віддяч гідно. Ти обіцяєш?

На очах Дарини виступили сльози. Вона повільно кивнула.

— Обіцяю довести це до кінця.

За пів години в палаті вже були літній нотаріус із кейсом, незалежний лікар, Левченко, Ірина й Дарина. Спеціаліст перевірив орієнтацію пацієнтки в часі й просторі, попросив назвати дату, пояснити, де вона перебуває, і своїми словами передати зміст майбутнього рішення. Лариса відповідала повільно, але точно. У висновку з’явилося підтвердження: свідомість ясна, наслідки своїх дій розуміє, волю висловлює вільно.

Нотаріус підготував документ на ноутбуці й прочитав його вголос. Усе майно, яке належатиме Ларисі Черненко на день смерті, переходило Дарині Мельник. Кілька разів він уточнив, чи усвідомлює заповідачка, що повністю усуває чоловіка, і чи не примушує її хтось до цього кроку.

— Я розумію кожне слово, — твердо сказала Лариса. — Це моє остаточне й добровільне рішення.

Невеликий переносний принтер видав аркуші. Левченко знімав процедуру на телефон. Тремтяча рука насилу вивела підпис, нотаріус засвідчив документ печаткою, а Ірина й запрошена із сусіднього відділення медсестра розписалися як свідки. Нотаріус пообіцяв уранці помістити оригінал на зберігання й підготувати засвідчені копії.

Кожна формальність забирала в Лариси останні сили, але саме формальності тепер захищали її волю. Вона попросила ще раз показати підписи й печатку, повільно переглянула сторінки, затримуючи погляд на імені Дарини. Адвокат не квапив її. У палаті чулися лише шелест паперу й рівний голос нотаріуса, який повторював ключові положення. Лише переконавшись, що виправлень не потрібно, Лариса дозволила прибрати документ до папки.

Коли решта зібралися йти, Левченко нахилився до ліжка.

— Я заберу аналізи, передам матеріали слідству й простежу, щоб Савчук відповів.

Лариса подякувала йому ледь чутним шепотом. Дарині вона веліла йти додому й додала, що, можливо, вони ще побачаться вранці.

Залишившись у палаті сама, вона дивилася в темряву за вікном і більше не намагалася виграти в хвороби час. Лікарі дали їй до трьох днів, доля залишила лише кілька годин, але головного виявилося досить. Олег не отримає статків, а документи й свідчення потраплять до людей, здатних довести отруєння. Лариса не знала, чи витримає Дарина майбутню боротьбу, однак вирішила довіритися зробленому вибору. Уперше за довгі тижні напруження трохи відпустило її.

Однак до ранку Лариса не дожила. Вона померла вночі тихо, без мук.

Дізнавшись про смерть, Олег влаштував у коридорі цілу виставу. Він ридав, судомно м’яв хустинку, дякував працівникам за турботу про дружину. Його втішали, не помічаючи, що за вологими очима ховається погано стримуваний тріумф…