Крик нареченої за дверима розбудив увесь готель. Батько вибив двері й, побачивши те, що сталося

Кілька секунд тиші здалися вічністю. «Блискавка, — жалібно пискнула Наталія. — Зажувала».

Павло Іванович повільно опустив погляд, подивився на сина, подивився на невістку, подивився на блискавку, потім на вибиті двері. Його вуха почали червоніти. Спершу мочки, потім цілком.

Сергій обережно прибрав ногу з крісла. «Тату…» «Блискавка?» — перепитав Павло Іванович таким голосом, що всі здригнулися.

«Вона застрягла. І волосся зажувала, і тканину. Ми намагалися…» Денис за спиною свекра пирхнув.

Потім ще раз, а потім зігнувся навпіл від реготу. «Блискавка!» — видушив він між нападами сміху. «Вони застрягли в блискавці!» Лариса Михайлівна прикрила рота рукою.

Плечі її затрусилися. Тітка Валя видала дивний звук, щось середнє між схлипом і хрюканням. І тут із-за спини натовпу пролунав старечий хрипкий сміх.

Бабуся Віра. Вона протиснулася вперед, спираючись на ціпок, і зупинилася поруч із Павлом Івановичем. Подивилася на онуку.

Подивилася на свекра. Подивилася на двері, що висіли на одній петлі. «Підполковнику!» — сказала вона своїм скрипучим голосом.

«Я, звісно, все розумію. Честь родини й таке інше. Але двері навіщо було ламати?» Павло Іванович стояв, згораючи від сорому.

Підполковник — людина, яка командувала батальйоном, — вибив двері через блискавку. «Я думав…» — почав він. «Ми всі чули, що ти думав».

Тітка Валя витирала сльози сміху. «Увесь коридор чув». Сергій на підлозі почав хихотіти.

Спершу тихо, потім голосніше. Наталія подивилася на нього й раптом теж засміялася. Крізь сльози, крізь біль, крізь абсурдність того, що відбувалося.

Сміх наростав, як снігова куля, заразливий, нестримний. Реготала тітка Валя, схлипувала від сміху Лариса Михайлівна. Навіть адміністратор готелю, літній чоловік із вусами, ховав усмішку.

Павло Іванович стояв посеред цього хаосу, червоний як рак. Щоки палали. У голові крутилася одна думка…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇