Люди думали, що собака просто тужить за дівчинкою, але її поведінка виявилася не такою простою

— Стан Аліси вкрай незвичайний, — продовжила Сєрова. — Каталептична реакція в дітей трапляється рідко. Судячи з історії хвороби, вона могла бути пов’язана не лише з тривалим нападом, а й з особливостями її епілепсії.

Вона розгорнула теку.

— Є ушкодження від кисневого голодування. Це правда. Але збереженість деяких зон дивує. Особливо тих, що пов’язані з базовою свідомістю, сенсорною обробкою й емоційним розпізнаванням.

Віктор боявся вдихнути.

— Що це означає?

— Прогноз кращий, ніж можна було очікувати. Ми вже бачимо слабкі ознаки усвідомлених реакцій: на ваш голос і, що особливо цікаво, на присутність Рея. Вона ще не прийшла до тями в повному сенсі, але це важливі ознаки.

Віктор закрив обличчя рукою.

— Вона може прокинутися?

— Так, така можливість є. Але відновлення буде довгим. Можливі проблеми з рухом, мовленням, пам’яттю, навчанням. Знадобиться серйозна реабілітація. Однак у дітей мозок іноді знаходить обхідні шляхи, які дорослий мозок уже не здатен побудувати.

Поки Сєрова говорила про реабілітацію, Гліб помітив у коридорі чоловіка в діловому костюмі. Той розмовляв з адміністратором і час від часу дивився в бік палати Аліси. Шкіряна тека в руках, обличчя підкреслено серйозне.

— Перепрошую, — сказав Гліб. — У коридорі хтось цікавиться палатою.

Сєрова глянула й насупилася.

— Це юридичний консультант міської лікарні.

Вона повернулася до Віктора.

— Їхня адміністрація запросила наші діагностичні дані й відомості про лікування. Формально вони мають право запитувати інформацію про пацієнта, переведеного з їхньої установи. Але як батько ви контролюєте, що саме буде передано.

Телефон Віктора завібрував. Незнайомий номер.

— Віктор Лазарєв? Це Марина Румянцева, «Міські вісті». Ми отримали відомості про можливу лікарську помилку у справі вашої доньки. Хотіли б отримати коментар.

— Звідки у вас мій номер? — різко запитав він. — І хто розповів про мою доньку?

— У нас є джерела в медичній системі. Історія все одно стане публічною. Миронов уже фігурував у спірних випадках, особливо з пацієнтами зі складними діагнозами й проблемами оплати.

Віктор перервав дзвінок.

Коли він повернувся, Гліб і Сєрова говорили пошепки.

— Юрист хотів зустрітися просто зараз, — сказав Гліб. — Я запропонував йому діяти офіційно, а не чатувати в коридорі.

Сєрова закрила теку Аліси.

— Ви маєте бути готові до уваги преси. Ми нічого не передамо без вашого дозволу, але чутки вже поширюються.

— Хто міг злити інформацію? — запитав Віктор. — Навіщо?

Гліб похмурнів.

— Можливо, хтось давно чекав нагоди.

Він зачинив двері й розповів те, про що раніше мовчав. Після нападу на Миронова з його призначеним адвокатом зв’язалася медсестра Тетяна Литвинова. Вона хотіла дати свідчення: у Миронова вже були випадки недбалого ставлення до тяжких пацієнтів. У неї зберігалися копії внутрішніх скарг, звіти, записи про дивні рішення.

— І що?

— За два дні до слухання вона зникла зі справи. Забрала заяву, поїхала працювати в інше місто. Я завжди думав, що на неї натиснули.

— Отже, тепер хтось знайшов старі документи?