«Мамо, знайомся, це моя наречена…» Мати була шокована, коли подивилася на обличчя дівчини

— Господи, ну чому він вибрав саме її? — пробурмотіла вона.

— Уяви собі, мамо, таке трапляється!

Наталин крик рознісся по дому. Ще мить тому мати спокійно сиділа зі склянкою води, ніби не сталося нічого страшного. Наталя ж більше не могла стримувати ні гніву, ні сліз.

— Я ненавиджу тебе!

Вона більше не володіла собою. Усе, що мучило її з дитинства, прорвалося разом. Наталя розвернулася й вибігла з дому. Ноги здавалися важкими, ніби кам’яними, але вона продовжувала бігти до машини, ридаючи й намагаючись лише якнайшвидше опинитися за зачиненими дверима.

Зачинивши за собою дверцята машини, Наталя стиснула кермо так сильно, що пальці побіліли. Потім поїхала додому. Вона ридала, приголомшена всім, що сталося за цей день: словами детектива, розмовою з матір’ю, правдою, яку стільки років від неї приховували.

За вікнами машини стояла тиха ніч. Над містом темніло небо, горіли вуличні ліхтарі. Наталя сиділа, не знаходячи сил вийти. Думки плуталися, запитання й далі кружляли: що тепер робити? Як жити далі? Як прийняти те, що мати приховувала від неї всі ці роки?

— Що я скажу Максимові? — промовила вона, і голос затремтів.

Наталя опустила чоло на кермо й заплющила очі. Зараз вона дозволила собі не шукати відповіді, не розбирати того, що сталося, не намагатися негайно все пояснити. За страхом, потрясінням і гнівом залишалося почуття, для якого вистачало кількох слів: донечко, ти жива.

Вона вирішила, що більше нікому не відкриє цю таємницю.

Нарешті Наталя зібралася з силами й увійшла до дому. Тут усе залишалося, як і раніше: Сергій дивився телевізор, а Максим, найімовірніше, був з Оксаною. Наталя мовчки пройшла до спальні, намагаючись не потрапити чоловікові на очі й уникнути запитань. Після всього пережитого за день вона поринула в міцний сон.