Мати солдата з’явилася на плацу в простій хустці, і невдовзі весь гарнізон зрозумів, що недооцінив її
Його витягнув Микола Дорош, літній слюсар із сусідньої зміни. Він почув слабкі удари, побачив зачинені всупереч інструкції двері й помітив, що індикатор вентиляції над входом не світиться. У медпункті Павло лежав під тонким пледом і ніяк не міг угамувати тремтіння в ногах. Фельдшерка дала йому кисень, викликала службову машину для поїздки до поліклініки й записала в журнал, що правила допуску було порушено.
Поки Павло чекав на машину, приїхала Ганна Мельник, нова фахівчиня з охорони праці. Він розповів про те, що сталося в жировловлювачі, нічне використання своєї перепустки, звинувачення у зриві пломби й акт, який його змушували підписати. Павлові було ніяково говорити про все це вголос. Коли він спробував підвестися, підлога хитнулася під ногами, і він відвернувся до стіни, щоб ніхто не побачив сліз, що виступили від запізнілого страху.
Ганна сфотографувала несправний вентилятор, забрала копію розпорядження й спитала Дмитра, чому внизу не було другого працівника. Той відповів, що напарник мав підійти пізніше, а Павло нібито самовільно спустився в камеру, не дочекавшись його. Микола вилаявся крізь зуби, але з появою Литвина замовк.
Директор увійшов до медпункту з пакетом апельсинів і усмішкою турботливого начальника. При всіх він пожалівся на недосвідченість молоді, а потім нахилився до Павла й тихо сказав, що нещасний випадок легко перетворити на порушення дисципліни. Пакет він залишив на тумбочці, ніби купував право на вдячність.
У поліклініці ознак серйозного отруєння не виявили, але Павлові призначили спостереження й звільнили від роботи на два дні. Лікарка попередила: якщо повернуться запаморочення, нудота або задишка, треба негайно звернутися по допомогу. Додому Павло дістався лише ввечері й майже одразу заснув, не роздягаючись.
Наступного дня Ганна запросила у відділу перепусток журнал приймання й повернення карток. Згідно із записом, у день перед зазначеним в акті нічним відкриттям кожуха Павло о шостій вечора передав картку секретарці в приймальні директора, і та розписалася в її отриманні. Сам Павло підтвердив підписом повернення картки лише наступного ранку. Отже, в момент відкриття захисного кожуха перепустка залишалася в керівництва.
Ганна працювала на комбінаті менше чотирьох місяців і ще не звикла вважати усні розпорядження законом. До її приходу журнали перевіряв сам Литвин, тому зауваження часто зникали між чернеткою та підсумковою папкою. Вона нічого не обіцяла Павлові, лише веліла фотографувати кожен виданий документ і не залишати єдині копії в робочій шафці.
Литвин назвав запис канцелярською помилкою й забрав паперову відомість, але Ганна встигла зареєструвати скан у корпоративному реєстрі подій власника й переслати копію Павлові. Скану автоматично присвоїли номер, тож видалити його на комбінаті вже не могли. Викликаний лише для оформлення події, Павло побачив, як директор утратив спокій: на скроні виступила тонка жила, а пальці на папці побіліли.
Коли всі розійшлися, Микола затримався біля дверей. Ім’я Марії Коваленко в графі екстреного контакту не стало для нього відкриттям. Після того як центральний відділ кадрів оформив Павла на роботу, Микола чув, як Литвин наказав тримати «сина Коваленко» на тимчасовому договорі. Майже два роки він знав, чий син працює в цеху, і мовчав. Після випадку внизу мовчати він більше не міг…
