Мільйонер запропонував незнайомці фіктивний шлюб, але зустріч із його бабусею відкрила несподівану таємницю

Андрій витримав паузу, а потім несподівано для себе усміхнувся — не стримано, як на офіційних зустрічах, а відкрито й зовсім не солідно.

— Добре. Тоді це прохання. Будь ласка, покажи схему Ірині.

Марина секунду дивилася на нього, і в кутику її губ з’явилася несмілива, майже недовірлива усмішка.

— Гаразд.

Андрій узяв воду й попрямував до спальні. Уже в коридорі він раптом зрозумів, що ця коротка розмова о пів на дванадцяту виявилася найживішою за останні місяці. Можливо, навіть за кілька років. Він наказав собі не надавати цьому значення, ліг і заплющив очі, але заснув далеко не відразу.

У відділі реєстрації найближчий вільний час знайшовся лише за три тижні. Андрій спробував задіяти знайомих і пришвидшити процедуру. Дізнавшись про це, Марина коротко попросила нічого не змінювати.

— Почекаємо своєї дати.

Він сперечатися не став. Попереду лишалися три тижні спільного життя до офіційного шлюбу. Андрій вирішив, що цей період треба просто провести організовано й без зайвих зіткнень. Але життя, як невдовзі з’ясувалося, ставилося до його розрахунків без особливої поваги.

У другу середу він повернувся близько десятої вечора. Переговори з підрядником затягнулися, потім надійшов дзвінок із банку, і на момент повернення голова гуділа від утоми. На плиті стояла каструля з охололим картопляним супом, поруч лежала коротка записка: «Поїж. Хліб у хлібниці».

Марина влаштувалася у вітальні на широкому підвіконні. Підібгавши ноги й притулившись до шибки, вона читала при світлі торшера. Коли Андрій увійшов, підвела очі, показуючи, що помітила його, і знову подивилася в книжку.

— Ти ще не спиш.

Це прозвучало не запитанням, а спостереженням.

— На новому місці важко заснути. Тепер уже легше, ніж у перші дні, але все одно незвично.

Андрій розігрів суп і сів за стіл. Тиша між ними більше не скидалася на насторожене мовчання двох чужих людей, які навмисне тримають дистанцію. Тепер це була звичайна пізня тиша квартири, де двоє займаються кожен своїм і не заважають одне одному.

— Що ти читаєш?

Марина підняла книжку так, щоб він побачив обкладинку.

— Паустовського. «Повість про життя».

— Той примірник, який принесла тобі бабуся?

— Ні, той давно розсипався. Це вже третій. Я купую наступний, читаю доти, доки він не починає розвалюватися, і знову замінюю. Вийшла дивна традиція.

Вона трохи відігнула кутик сторінки, тут же схаменулася й ретельно розправила його. Незначна звичка людини, яку колись навчили дбайливо ставитися до книжок.

— Розкажи про дитячий будинок, — несподівано попросив Андрій.

Марина повільно закрила книжку.

— Навіщо?

Він міг послатися на бабусю або сказати, що має краще розуміти майбутню дружину заради спільної ролі. Але це була б лише частина правди. Справжня причина полягала в простому бажанні дізнатися про її минуле — без ділової вигоди й заздалегідь поставленої мети. Така цікавість до іншої людини була для нього незвичною…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇