Молода дружина благала лікарів відключити багатого чоловіка від апаратів, ридаючи гіркими сльозами. Але стара санітарка стиснула руку пацієнта й ЗБЛІДЛА від того, ЩО він нашкрябав їй на долоні…

Голос її був рівний. Вона простягла свою теку. Аркуші нові, з печатками.

Кузьмін відкрив свою. Папір пожовк по краях.

– Нотаріально завірене розпорядження від дві тисячі двадцять другого року. Віктор Андрійович Савельєв відмовляється від переведення в хоспіс і скорочення терапії в разі, якщо мозкова діяльність зберігається. Вимагає незалежної експертизи. Ось підпис. Ось печатка.

Жінка з комісії взяла документ. Читала довго. Перегорнула сторінку. Подивилася на Марію.

– Ви знали про це?

Марія знизала плечима. Пальці стиснули край сумки.

– Він говорив багато чого. У гніві. Ми не оформляли. Я його дружина. Я вирішую.

Невролог відірвався від приладу.

– ЕЕГ показує збережену коркову активність. Це не смерть мозку і не глибока кома.

У палаті стало тихо. Тільки апарат шипів.

Зінаїда Петрівна ступила до ліжка. Взяла праву руку Віктора. Долоня була тепла.

Невролог нахилився ближче.

– Вікторе Андрійовичу, якщо ви нас чуєте й розумієте, стисніть руку медсестри один раз… Тепер два рази… Якщо вас звати Віктор Андрійович Савельєв — стисніть руку три рази.

Зінаїда Петрівна тримала долоню. Пальці Віктора повільно, але виразно стиснулися. Один раз. Міцно. Потім два. Потім три.

Невролог кивнув.

– Реакція цілеспрямована. Свідомість збережена.

Марія різко обернулася. Сумка впала на підлогу. Папери розсипалися.

– Це неможливо. Він не може. Це вона вигадує.

Кузьмін дістав із кишені запальничку. Поклав її в долоню Віктора. Пальці пацієнта зімкнулися. Слабо. Але зімкнулися. Метал блиснув під лампою.

Невролог записав. Подивився на комісію.

Марія ступила назад. Стілець зачепив її ногу. Вона сіла. Руки лягли на коліна. Пальці переплелися. Кісточки побіліли.

– Я чотири місяці живу між лікарнею, банками й адвокатами. Ви всі говорите про його волю. А хтось запитав, що лишилося від моєї?

Лікар, що стояв осторонь, раптом кашлянув.

– Я… не бачив цього раніше. Ми зобов’язані переглянути.

Кузьмін закрив теку. Клацнув замком.

– Закон не дозволяє переводити й скорочувати. Розпорядження є. Експертиза підтвердила. Комітет передає матеріали до суду. До рішення суду лікування зберігається в повному обсязі.

Голова комітету встала. Халат зашурхотів.

– Рішення одностайне. Терапія залишається в повному обсязі до судового рішення. Переводимо в відділення нейрореабілітації. Подальше лікування за протоколом.

Марія не підвела очей. Сумку зібрала повільно. Папери склала. Вийшла першою. Підбори простукотіли коридором. Двері зачинилися за нею.

У палаті лишилося троє. Кузьмін, Зінаїда Петрівна і Віктор.

Кузьмін поклав запальничку на тумбочку. Метал дзенькнув об дерево.

– Тримайся, Вікторе. Тепер буде легше.

Він вийшов…