Молодий хлопець зняв кімнату в самотнього слюсаря, і сусіди довго не розуміли, що насправді відбувається в будинку

Увечері Артем почав збирати речі. Він складав футболки рівними стосами, хоча зазвичай кидав їх як доведеться. У рюкзак не вміщалася тепла кофта, яку Микола купив йому на ринку після першої застуди. Артем тримав її в руках надто довго, потім різко запхав назад у шафу. Нехай лишається. Неможливо забрати з собою все, що стало домом.

Микола стояв у дверях і не заходив.

— Не треба, — сказав він.

— Треба. Через мене твоя донька влаштує тобі пекло.

— Вона вже влаштувала.

— Тоді не треба робити гірше.

Артем хотів говорити твердо, але голос розсипався посеред фрази. Він нахилився до рюкзака, щоб Микола не побачив обличчя. У грудях сидів твердий клубок, заважав дихати. Йому здавалося, що він знову в тій кімнаті в тітки, знову застібає блискавку, знову винен просто тим, що любить не так, як комусь зручно.

Наступного дня в кав’ярні керівниця відвела його до складу. Вона була не жорстока, просто налякана: теребила браслет і не підводила очей. «Артеме, ти кілька днів не виходь, гаразд? Відвідувачі різні, раптом хтось бачив. Нам скандали не потрібні». Він кивнув. Надворі пішов мокрий сніг, хоча за календарем давно мала бути весна. Артем сів на зупинці й раптом зрозумів, що не знає, куди йти.

Він міг зняти ліжко-місце в знайомого, попроситися в підсобку кав’ярні, поїхати до матері, яка писала сухі повідомлення про здоров’я й жодного разу не спитала, чому він не приїжджає. Але всі варіанти пахли чужим холодом. Телефон тремтів у долоні: Микола дзвонив уже втретє. Артем не відповідав, бо боявся почути не прохання лишитися, а втомлене: «Так буде краще».

Коли він усе ж повернувся по документи, у квартирі було темно. Микола сидів на кухні без світла, перед ним стояла каструля з пригорілою кашею. На столі лежав телефон, відкритий на тому самому відео. Микола не дивився на екран. Він дивився у вікно, де тепер була щільно засунута фіранка. Артем зупинився у дверях. Микола сказав, не обертаючись: «Я все життя робив вигляд, що мене немає. Якщо ти підеш через їхній страх, значить, вони знову перемогли». І вперше Артем побачив, як у цієї міцної людини тремтять плечі…