Ми прожили двадцять років, а потім я дізналася, що він уміє кохати по-справжньому

— Давай спробуємо все спочатку. Будь ласка.

Він зупинив машину біля її будинку. Повернувся до неї й узяв за руку — ту саму, якою вона м’яла й комкала ремінець.

— Олено, — м’яко сказав Сергій. — У мене вже інше життя. І інша жінка.

Олена різко висмикнула руку. Усередині стало холодно.

— Яка ще жінка? Ти ж… ти ж нещодавно розлучився!

— Минуло вісім місяців, між іншим.

Він не став вдаватися в подробиці. Просто нахилився й відчинив дверцята з її боку.

— Виходь. І більше не чатуй на мене. Якщо буде потрібна допомога — телефонуй, я не відмовлю. Але повертатися не проси.

Вона вийшла, не сказавши ні слова. Машина різко рушила й обдала її брудною водою з калюжі. Стояв березень, сніг танув, вулиці міста потопали в сірій сльоті.

Олена довго дивилася вслід червоним вогням, поки вони не зникли за поворотом. Потім дістала телефон і набрала номер приватного детектива, візитку якого колись дала знайома з юридичної контори.

— Алло? Мені треба дещо з’ясувати. Про одну жінку.

Детектив упорався за три дні…