На дні народження онука свекруха перейшла межу, не підозрюючи, що невістка знає її давню таємницю
У суботу вони вибрали тихе кафе подалі від центру, як і пропонував Богдан. Лариса Степанівна прийшла раніше й чекала біля вікна. Місяць розлуки й страх утратити сина та онука, схоже, змусили її подивитися на власні вчинки збоку. Вона помітно схудла, а замість звичної бездоганної укладки зібрала волосся в простий пучок, що не приховував сивини. Коли подружжя увійшло, свекруха підвела на них згаслий погляд.
Богдан коротко поцілував матір у щоку, Оксана обмежилася стриманим вітанням. Лариса Степанівна тихо подякувала їм за те, що вони прийшли, і зізналася, як сильно сумує, особливо за Кирилом. Богдан сказав, що хлопчик теж питав, чому бабуся більше не навідує його. Свекруха стривожилася й одразу захотіла знати, що дитині сказали.
Оксана пояснила: Кирилові сказали, що бабуся зараз зайнята, однак, як і раніше, його любить. Втягувати трирічну дитину в конфлікт дорослих батьки не збиралися. Лариса Степанівна вдячно кивнула й відвела очі, не витримавши прямого погляду невістки. Після замовлення чаю з тістечками знову запала мовчанка — розмова зовсім не складалася.
За столом разом із ними ніби були присутні всі накопичені образи. Нарешті Лариса Степанівна зчепила пальці й почала вибачатися за свою поведінку та за все, що сталося. Богдан попросив не ховатися за загальними словами. Він хотів зрозуміти, чи просить мати пробачення за брехню про його народження, за багаторічний контроль чи за жорстокість щодо Оксани.
Пряме запитання змусило її здригнутися. Лариса Степанівна відповіла, що винна в усьому переліченому. Вона не мала права приховувати від сина правду й вчинила егоїстично. Потім подивилася на Оксану й визнала, що її несправедливість часом доходила до справжньої жорстокості.
Оксана спитала, чим заслужила таку ненависть. Свекруха похитала головою: невістка нічого їй не зробила, причина була в самій Ларисі Степанівні. Коли Богдан познайомив матір з Оксаною, та помітила, з яким захопленням він дивиться на кохану жінку. Тоді вона гостро відчула, що перестала бути найголовнішою людиною в житті сина.
Богдан м’яко сказав, що це природно: він виріс, покохав, одружився й створив власну сім’ю. Лариса Степанівна зізналася, що розумом розуміла це й раніше. Але після смерті Миколи Андрійовича син залишився її єдиною опорою й майже всім сенсом життя. Поява Оксани вона сприйняла не як розширення сім’ї, а як утрату.
Замість того щоб прийняти нову роль, свекруха почала боротися за увагу й владу. Їй здавалося: якщо вона доведе, що невістка погано готує, неправильно виховує дитину й узагалі недостатньо хороша, син знову належатиме тільки матері. Після народження Кирила потреба бути незамінною перейшла й на онука. Лариса Степанівна намагалася стати для нього найкращою бабусею, водночас доводячи, що знає потреби хлопчика краще за його власну матір.
Оксана слухала й насилу впізнавала жінку, яка раніше ніколи не визнавала навіть дрібної помилки. Лариса Степанівна промокнула очі серветкою й сказала, що після смерті чоловіка поступово втратила себе. Вона забула про власні інтереси й вчепилася в сім’ю сина як в останню опору. Бажаючи стати незамінною, вона зрештою відштовхнула всіх, хто був їй дорогий…
