На новосіллі мати зажадала переписати мій дім на брата, не згадавши, як колись сама виставила мене за двері

Життя Андрія тим часом ставало дедалі стійкішим. Він відкрив власну будівельну компанію, заслужив довіру замовників і почав отримувати великі проєкти. Спочатку в них із Софією народився син, потім донька. По дому, який мати колись визнала порожнім, тепер лунав дитячий сміх і тупіт.

У місті Андрія знали як сильного фахівця й успішного підприємця; про його проєкти писали місцеві видання. Віра Степанівна іноді бачила старшого сина здалеку — на вулиці, в магазині чи кафе. Він мав упевнений і спокійний вигляд поруч із дружиною та дітьми, ніби важке минуле більше не мало над ним влади.

Перша близька зустріч сталася в супермаркеті. Віра Степанівна стояла в черзі з кошиком найдешевших продуктів, коли до сусідньої каси підійшов Андрій із повним візком. Поруч ішла Софія, тримаючи на руках однорічного сина.

Мати не стрималася й покликала Андрія. Він обернувся, ковзнув по ній байдужим поглядом і відвернувся, ніби побачив незнайому покупчиню. Софія щось тихо сказала чоловікові, однак той похитав головою й продовжив розраховуватися.

Віра Степанівна гукнула голосніше й нагадала, що вона його мати. Кілька людей зацікавлено обернулися, але Андрій узяв пакети, підтримав дружину під лікоть і попрямував до виходу, жодного разу не озирнувшись. Мати залишилася біля каси з палаючими від сорому щоками під співчутливими й осудливими поглядами довколишніх.

Удруге вони зіткнулися в місцевій поліклініці. Віра Степанівна чекала прийому й побачила Андрія з маленькою донькою на руках. Дівчинка напрочуд нагадувала батька в дитинстві: ті самі темні очі, той самий серйозний вигин губ.

Вона підійшла, сказала, що дівчинка дуже гарна, і спитала ім’я. Андрій мовчки підвівся й поніс доньку в дальній кінець коридору. Дівчинка з цікавістю дивилася через його плече на незнайому сиву жінку, а відстань між ними збільшувалася.

Віра Степанівна крикнула вслід, що має право бачити онуків, адже вона їхня бабуся. Андрій зник за поворотом, не сповільнивши кроку. Його мовчання виявилося важчим за будь-яку грубу відповідь: для сина вона справді перестала існувати…