«Народиш мені сина — озолочу!» — кинув безплідний мільйонер

А згодом у коридорі приватної клініки «Бондаренко-мед» медсестра Лідія Мельник, жінка 51 року, пів життя відпрацювала в реанімації й тому не здатна пройти повз чужу біду, затрималася біля нещільно причинених дверей лабораторії.

Затрималася, бо несла підписувати графіки відпусток, а з-за дверей долинав голос Інни Вікторівни, нової співвласниці клініки. І голос цей звучав так, як звучить ніж по склу.

— Ти мені що обіцяв, Вітю? Ніхто не докопається. А тепер Мирон затіяв ревізію лабораторії, а аудитори прийдуть за два тижні.

— Інночко, тихіше!

— Не тикай мені «тихіше»! Якщо вони піднімуть архів за позаминулий лютий, вони знайдуть вихідні дані. Справжні вихідні дані, де 99,9% батьківства по всіх трьох дітях. Ти чому не знищив зразки?

— Бо це моя страховка, люба. Поки зразки в мене, ти платиш вчасно. Знищу, і що завадить тобі здати мене самого?

— Ах ти ж!

Далі Лідія не слухала.

Вона розвернулася, важко, тихо, як уміють тільки реанімаційні сестри, і пішла коридором, тримаючи графіки відпусток перед собою, як щит. У сестринській вона сіла, налила собі води з графина, випила залпом. Потім дістала телефон і довго дивилася на нього…