Нічна прогулянка на чужій машині обернулася для пари маршрутом, якого вони зовсім не чекали

Артем додав музику. Після темного двору проспект здавався святковим: вітрини аптек горіли зеленим, біля цілодобової пекарні стояли кур’єри, на перехрестях мерехтіли резервні ліхтарі. Він вів упевнено, тримаючи кермо однією рукою, і говорив про квартиру на іншому кінці міста так, ніби розмова в переході нічого не змінила. Олена майже не слухала: тримала долоню на ручці й видивлялася людне місце, де зможе вимагати зупинки.

— Ти взяв чужу машину після прямої заборони й називаєш це початком нового життя?

— Я показую, що заборони діють, тільки поки ти їм підкоряєшся.

Артем торкнувся панелі й вибрав оглядовий майданчик біля набережної. Навігатор проклав синю лінію через центр і повідомив, що дорога займе дев’ять хвилин. Олена зажадала скасувати поїздку, але він уже звернув із проспекту в бік майданчика, хоча зворотний шлях лежав в інший бік.

На повороті із заднього сидіння зісковзнув старий картатий плед, який Павло завжди возив у машині. З багажника долинув стукіт: складаний ліхтар його батька вдарився об пластиковий борт. Артем кинув погляд у дзеркало й назвав Павлові речі мотлохом. Олена підняла плед і притисла до спинки крісла, ніби могла цим рухом повернути в салон порушений лад. Усе довкола — потертий чохол, подряпина на панелі, запах хвойного засобу — нагадувало, що вони їдуть не в безликому автомобілі, а всередині чужої довіри.

Олена дістала телефон і подзвонила Марії. Замість гудків динамік видав уривок службової фрази, потім зв’язок зник. Вона написала: «Артем узяв ключ. Ми в машині, їдемо через центр», але біля повідомлення лишився сірий значок. Останнім у листуванні з Павлом, як і раніше, було її недоставлене запитання про те, де він перебуває.

Олена прибрала телефон і зажадала зупинитися. Артем знизив швидкість, не змінюючи напрямку, і сказав, що відвезе її додому, коли вона чесно визнає: завтра знову обере чоловіка лише тому, що боїться лишитися винною.

— Я вже винна, — сказала Олена. — Це не залежить від того, кого я оберу.

Слова позбавили його звичного важеля. Артем різко приглушив музику й перелаштувався через порожню смугу. Тепер він не вмовляв. Він звинувачував Павла в тому, що той тримає дружину біля себе обов’язком, війною і машиною померлого батька. Олена почула в його голосі зневагу не до Павла, а до всього, що вимагало вірності без негайної винагороди…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇