Новенького зустріли грубо, та невдовзі в’язні зрозуміли, що дуже в ньому помилилися

У кабінеті медсанчастини горіла одна настільна лампа. Її світло лежало на столі жовтим колом, а кути кімнати лишалися темними. Галина Миронівна сиділа біля шафи з картками. Поруч із нею був чоловік у формі полковника внутрішньої служби. Я його не знав.

Він подивився на мене уважно й сказав:

— Сапсан. Давно не бачилися.

Позивний ударив по пам’яті сильніше, ніж по вухах. Два роки я не чув його вголос. Тут, у колонії, серед чужих прізвищ і глухих стін, це слово прозвучало майже неможливо.

Полковник представився Андрієм Романчуком, заступником регіонального управління виконання покарань. Говорив він швидко, без зайвої важності. Часу не було.

Папери, знайдені в комірчині Рішали, вже потрапили до слідчих. Серед них виявилися копії матеріалів у справі Тараса й документи, що пов’язували цю справу з ширшою схемою тиску на свідків усередині виправних установ. У цій же схемі спливала людина, яка у 2015 році організувала мою справу. Той самий високий кабінет. Ті самі посередники. Той самий бруд, тільки глибший, ніж ми думали.

Барон виявився не просто барачним хазяїном. Він був внутрішнім виконавцем. Через таких, як він, людей ламали до суду, змушували змінювати показання, знищували папери, передавали погрози. Ззовні замовляли, всередині виконували.

— Куратор отримав твій сигнал учора ввечері, — сказав Романчук. — Перевірка почнеться сьогодні о сьомій. Етап Луценка скасовано. Його офіційно переведуть в окреме приміщення під охорону, документи вилучать протоколом. У колонію заходять люди з регіонального управління і центральної групи.

Я глянув на годинник. До сьомої лишалося близько півтори години.

— До початку перевірки Барон нічого не знає, — продовжив полковник. — Але він може відчути рух. Якщо вирішить, що його обклали, спробує прибрати сліди. Зокрема Луценка. Особливо Луценка.

— Що пропонуєте?

Романчук склав руки на столі.

— Перший варіант: виводимо тебе зараз. Карантин, медпоказання, підозра на інфекцію. До сніданку сидиш окремо, перевірка проходить без тебе. Безпечно. Другий: повертаєшся в барак і лишаєшся поруч із Луценком до початку операції. Для Барона ти зараз майже свій, людина, якій він доручив справу. Якщо вони смикнуться раніше сьомої, ти будеш єдиним, хто зможе опинитися поруч без підозр.

Галина Миронівна мовчала. Лампа тихо гуділа. За дверима хтось пройшов коридором, підошви коротко скрипнули й стихли.

Безпечний вихід був справжнім. Не теоретичним, не красивим. Мене могли вивести, сховати, прикрити документами. За півтори години все вирішували б інші люди. Але півтори години в бараці Барона — це ціле життя. За цей час можна змусити людину підписати відмову, можна викинути папери, можна влаштувати «падіння», яке потім роками значиться нещасним випадком…