Один вечір поруч із тіткою Людою відкрив мені те, чого інші воліли не помічати

Двері зачинилися, у коридорі стихли його кроки, і квартира поринула в незвичну тишу. Не в порожнечу, а саме в тишу — щільну, відчутну, ніби дім прислухався сам до себе. Я повернувся до столу, спробував заглибитися в роботу, але думки чомусь чіплялися за те, що тепер кілька днів ми з Мирославою житимемо без батькового звичного шуму, без його дзвінків із передпокою, без його суворого покашлювання вечорами.

Нічого незвичайного в цьому не було. І все ж мені стало ніяково.

Ближче до вечора Мирослава зазирнула до моєї кімнати. Вона постукала легко, майже символічно, хоча двері були прочинені.

— Даниле, можна на хвилинку?

Я підвів голову від чернеток.

— Так, звісно.

— Ти не будеш проти, якщо сьогодні до мене зайде подруга? Ми давно збиралися посидіти, а тут якраз вечір вільний. Я трохи приготую, але шуміти не будемо.

— Я не проти, — сказав я. — Мені це не завадить. Я все одно за проєктом.

— Вона обіцяла прийти години за дві. Тож, якщо почуєш розмови на кухні, не думай, що ми влаштували свято на весь дім.

— Добре, — відповів я й спробував усміхнутися.

Мирослава кивнула, подякувала й пішла. За хвилину на кухні задзвеніло начиння. Потім відчинялися шафки, тихо стукала обробна дошка, шуміла вода. Усе було буденно, але в цих звуках відчувалося очікування. Вона готувалася не просто поставити чай і тарілку печива, а зустріти людину, з якою давно хотіла поговорити.

Я знову повернувся до проєкту, але робота йшла уривками. То я вдало формулював цілий абзац, то раптом зупинявся й прислухався до кроків за стіною. Мені було соромно за цю цікавість. Зрештою, Мирослава мала право на свої зустрічі, розмови й настрій. Вона не була зобов’язана ставати невидимою лише тому, що я погано вмів поводитися поруч із новими людьми.

Через деякий час вона вийшла зі своєї кімнати вже перевдягнена. На ній була акуратна темна сукня, проста, але явно вибрана не випадково. Волосся вона вклала інакше, ніж зазвичай, а на обличчі з’явився той особливий вираз, який буває в людини перед довгоочікуваною зустріччю: трохи радості, трохи хвилювання, трохи надії, що вечір вийде кращим за звичайний…