Оля допомогла незнайомій бабусі в аптеці й отримала пораду, яка вночі виявилася зовсім не випадковою

Зима видалася сніжною. Марк і Рижик носилися по заметах, Назар за можливості приєднувався до них, а Леся дивилася з вікна з чашкою чаю й усміхалася. Під Новий рік вони влаштували велике свято. Прийшли Остап із Варварою Степанівною, Рита, Артем із дружиною та дітьми. Квартира наповнилася сміхом, запахом салатів, дзенькотом келихів і дитячим вереском.

— За сім’ю, — сказав Назар під бій годинника.

— За сім’ю! — підхопили всі.

Марк не досидів до кінця ночі, заснув на дивані, обійнявши Рижика. Його перенесли в ліжко. Він усміхався уві сні.

Гості розійшлися під ранок. На кухні лишилися тарілки, недоїдені салати, порожні келихи. Леся й Назар стояли біля вікна. За склом падав великий святковий сніг.

— Важкий був рік, — сказала вона.

— Але хороший.

— Так. Бо ми лишилися разом.

Навесні Остап зробив пропозицію дівчині, з якою познайомився в лікарні після поранення. Вона працювала медсестрою в його відділенні — спокійна, уважна, з м’якою усмішкою. Варвара Степанівна була щаслива так, ніби одружували не сина, а весь дім.

— Весілля! — сплескувала вона руками. — Нарешті дочекалася!

— Мамо, не квап події, — ніяковів Остап.

— Тобі тридцять п’ять. Які ще події тобі квапити?

Весілля зіграли в червні. Скромно, але тепло. Леся й Назар були свідками. Маркові доручили нести обручки, і він ставився до цієї ролі з такою серйозністю, ніби від нього залежала доля світу.

— Мамо, а я коли виросту, теж одружуся?

— Якщо захочеш.

— А як зрозуміти, що дівчина хороша?

Леся усміхнулася.

— Серце підкаже. Але голову теж слухай.

Підготовка до весілля Остапа стала окремою сімейною виставою. Варвара Степанівна спершу запевняла, що все має бути скромно, а за день приносила список гостей, який ніяк не вміщався на одному аркуші. Наречена сміялася й м’яко вмовляла майбутню свекруху не кликати на свято всю дальню рідню. Остап удавав, що ховається за Назаром, але по очах було видно: він щасливий від кожної цієї клопіткої розмови.

Леся допомагала вибирати сукню, хоч наречена весь час повторювала, що не хоче нічого пишного. Рита, дізнавшись про весілля, надіслала порад більше, ніж треба було, і зрештою Варвара Степанівна оголосила її «людиною з правильним святковим смаком». Марк тренувався йти з обручками коридором квартири. Рижик намагався брати участь і якось потяг порожню коробочку, чим ледь не зірвав репетицію.

У день весілля Остап помітно нервував. Назар поклав йому руку на плече й сказав:

— Не бійся. Найстрашніше ти вже пережив.

— От тому й страшно. Тепер є що втрачати.

— Це і є щастя, — відповів Назар. — Коли є що берегти.

На святі Варвара Степанівна плакала найчастіше, але тепер її сльози нікого не лякали. Вони були світлі. Вона дивилася на сина з дружиною й уже уявляла майбутніх онуків, маленькі шкарпетки, візочок у передпокої. І всі довкола сміялися, бо вперше це чекання було світлим…