Падчерка погодилася на шлюб, що мав стати жорстоким жартом, та весілля пішло не за планом

Олеся відразу відчула зміну й насторожилася. Мачуха ніби перестала бачити в тому, що сталося, просту непокору; тепер вона вивчала ситуацію так, ніби в ній раптом знайшлася вигода. Сірі очі Галини звузилися. Вона окинула Назара швидким поглядом — рваний одяг, худорба, невпевненість, але водночас якась стримана прямота, що не в’язалася з його жалюгідним виглядом.

— Що ж, — сказала Галина з усмішкою, від якої в Олесі похололо всередині. — Раз ти так рвешся спілкуватися з подібними людьми, можливо, тобі й справді потрібен урок. Наочний.

— Що ти задумала? — спитала Олеся.

— Побачиш, люба.

Вони пішли далі, але Олеся кілька разів озирнулася. Назар стояв на тому самому місці, зніяковіло тримаючи гроші в руці, а поруч двоє чоловіків говорили йому щось вдячне. Дівчині здавалося, що ця зустріч не закінчилася. Вона лишила слід — не тільки в ній, а й у дивно зміненому настрої Галини.

— У цьому чоловікові щось є, — промовила мачуха вже майже байдуже, ніби ділилася випадковим спостереженням. — Щось особливе.

— Чому тебе це раптом зацікавило? — Олеся глянула на неї з підозрою. — П’ять хвилин тому ти вимагала, щоб я навіть не дивилася в його бік.

Галина не відповіла. На її губах лишилася тонка лінія усмішки…