У 1999 році до невеликого містечка за кордоном повернулася Оксана Коваленко. Вона йшла тихою вулицею повз охайні будинки з черепичними дахами, повз підстрижені газони й квітучі палісадники та зупинилася біля одного з них. Білі...

Вхідні двері відчинилися ще до того, як я встигла вимовити бодай слово. Я стояла у власній вітальні з однорічною донькою на руках, усе ще в парадній військовій формі, тоді як уся родина мого чоловіка...

Лютнева ніч. Шосе, що з’єднувало два великі міста. Ніч була така безпросвітна, що здавалося: за світловим конусом фар узагалі нічого не існує. Потужний темний позашляховик мчав крізь заметіль засніженою дорогою. Усередині салону стояла задуха,...

Телефон здригнувся в долоні Андрія саме тоді, коли медсестра в тиловому шпиталі затягувала свіжу пов’язку на його боці. На екрані з’явилося сухе сповіщення: відомості про власника автомобіля змінено. Він перечитав рядок тричі, не відчуваючи,...

Андрій двічі прослухав голосове повідомлення, яке Олена, вочевидь, надіслала йому помилково, хоча вже після перших секунд пальці перестали слухатися. Вона говорила пошепки, квапливо, ніби ховалася у ванній: «Вітя знову в мене. Не дзвони до...

Четверо озброєних чоловіків уночі увійшли до хати сивого старого на краю лісу. Вони сміялися. Вони були певні, що до ранку він погодиться на все, чого вони вимагатимуть, і назавжди піде з кордону, не наважившись...

У травні, через два місяці після смерті керівника країни, із закритої виховної колонії №7 в одному з північних регіонів утекли шестеро вихованців. Шестеро хлопчаків від 13 до 15 років, у яких не було нічого...

П’ять років. Здається, ціла вічність. П’ять років — чоботи й статут, підйоми по тривозі й короткі уривчасті сни про дім. П’ять років я бачив мамине обличчя лише на старій, затертій аж до білизни світлині,...