Під час обстрілу солдат упав у стару криницю й побачив на дні те, чого ніяк не очікував

— спитала вона.

Він промовчав. Лариса зайшла й сіла на край стільця.

Якийсь час вони мовчали. За стіною хтось засміявся, потім закашлявся.

— Мама хоче тебе побачити, — нарешті сказала Лариса.

Даниїл дивився на свої руки. На кісточках темніли садна.

— А ти?

Вона здригнулася.

— Що я?

— Ти хочеш мене бачити?

Лариса опустила очі.

— Я не знаю, як тепер на тебе дивитися.

— Спробуй прямо.

Вона так сильно стиснула сумку, що пальці побіліли.

— Я справді думала, що це ти. Гліб показав папери. Сказав, що ти давно вмовляв маму, що тобі потрібні гроші, що ти хочеш закласти дім. Він говорив… — голос у неї зірвався. — Він говорив, що ти заздриш мені, бо в мене нормальна сім’я, квартира, все влаштовано. Що ти хочеш відігратися.

Даниїл гірко всміхнувся.

— Нормальна сім’я.

Лариса зблідла ще дужче.

— Не треба.

— Чому?

— Бо я сама тепер чую, як це звучить.

Він подивився на неї. Злість у ньому була величезною, важкою, майже фізичною. Вона тиснула на груди. Але поруч із нею жила втома — така глибока, що навіть ненавидіти не вистачало сил.

— Ти хоч на секунду засумнівалася?

Лариса мовчала.

— Хоч раз подумала, що це може бути брехня?

— Ні, — прошепотіла вона. — Мабуть, ні.

Це було чесніше за будь-які виправдання. І болючіше.

— Чому?

Вона підвела очі. У них стояли сльози, але вона не плакала.

— Бо так було простіше. Вважати тебе поганим. Тоді все, що я відчувала всі ці роки, ставало правильним.

— Що ти відчувала?

— Що мама любить тебе більше. Що бабуся тобі вірить більше. Що батько пішов, а ти мав право злитися, а я мусила бути зручною. Потім з’явився Гліб. Він казав, що я сильна, що я одна все тягну, що ти користуєшся моєю добротою. Він казав саме те, що мені хотілося чути.

Даниїл відвернувся.

— І ти зачинила переді мною двері.

— Так.

— Мама стояла в коридорі.

— Я сказала їй, що ти хочеш залишити її без дому. Вона злякалася. Вона… після підпису майже не розуміла, що сталося.

— Як вона підписала?

Лариса витерла щоку тильним боком долоні.

— Гліб привіз якогось юриста. Сказав, що папери потрібні, щоб захистити дім від тебе. Мама відмовлялася. Тоді він почав говорити про старі батькові борги, про те, що ти знайшов документи й можеш використати їх проти неї. Вона тремтіла. А я стояла поруч і мовчала.

— Чому нотаріус?