Підозри дружини посилювалися з кожним днем, і візит до сусідньої квартири багато що пояснив

Ірина й сама здивувалася, як різко це вихопилося. Вона не хотіла вступати в розмову, але тривога вже встигла вчепитися в серце.

— Не хотіла я тебе засмучувати, — сусідка понизила голос, хоча в під’їзді більше нікого не було. — Але мовчати теж гріх. Увесь будинок уже перешіптується.

— Про що перешіптується?

Лідія Павлівна звела очі до стелі, натякаючи на верхній поверх.

— Про твого Віктора і цю… Марину Ларіну. Сама розумієш, про кого я.

Ірина ніби дістала удар під ребра. Перед внутрішнім поглядом одразу спалахнули гидкі картинки з дешевих мелодрам: чужа квартира, таємні зустрічі, приглушені голоси, усмішки, яких дружина ніколи не повинна бачити.

— Ви висловлюйтеся нормально, — сухо сказала вона.

— Куди вже нормальніше, — сусідка посунулася ближче. — Ходить він до неї. Часто. І не на хвилинку. Може, вона його причарувала, хто знає? У таких жінок свої способи.

— Цього не може бути, — Ірина підвищила голос. — Ми з Мариною взагалі не спілкуємося. Після тієї історії навіть не вітаємося.

— Я не знаю, що у вас там було, — Лідія Павлівна сплеснула руками, — але очі в мене поки бачать, а вуха чують. Ти б придивилася. Поки не пізно.

— Мій чоловік не стане робити нічого подібного, — сказала Ірина, намагаючись звучати впевнено.

— Дай Боже, — зітхнула літня сусідка. — Тільки потім не кажи, що тебе ніхто не попереджав. Хлопця треба рятувати, поки ця Ларіна остаточно його не прибрала до рук.

Останні слова вона вимовила з такою зневагою, ніби Марина була не сусідкою, а небезпечною істотою, що завелася в будинку й тепер загрожувала порядним родинам.

Марина Ларіна й справді вирізнялася серед мешканців. Вона тримала салон догляду й краси неподалік від дому, добре заробляла, завжди виглядала впевненою, доглянутою й надто незалежною на смак Лідії Павлівни. Літня сусідка ставилася до таких жінок із підозрою: якщо ділова — значить, хитра; якщо красива — значить, небезпечна; якщо живе сама — то й поготів не можна їй довіряти.

— Ми з нею не спілкуємося, — відрізала Ірина. — До побачення…