Після розмови зі своєю матір’ю чоловік пішов від мене, та дуже скоро зрозумів, що помилився

Галина справді змінилася не одразу.

Старі звички спалахували в ній несподівано: то хотілося різко смикнути помічницю, то сказати щось язвливе продавчині, то скривитися при вигляді чиєїсь незграбності. Але тепер вона стала ловити себе на цьому. Іноді замовкала на півслові, іноді йшла в сад, щоб не зірватися.

Домробітниця приходила тричі на тиждень. У перший же день Галина, відчувши, як усередині піднімається знайоме роздратування, взяла сумку й сказала:

— Я в магазин. Повернуся, коли ви закінчите прибирання.

Роман здивувався.

— Сама?

— Так. Мені треба купити продукти. І повітрям подихати.

Він не став коментувати. Але коли вона повернулася з овочами, м’ясом, зеленню і навіть хлібом, який раніше вважала занадто простим для себе, мимоволі усміхнувся.

Поступово кухня стала її територією. Вона дивилася рецепти, записувала в зошит, пробувала, помилялася, сердилася на тісто, яке не піднімалося, раділа котлетам, які нарешті вийшли м’якими. Іноді дзвонила Романові на роботу тільки для того, щоб спитати:

— Ти цибулю в котлетах відчуваєш? Тобі багато було вчора?

— Мам, я на нараді.

— Так це важливо. Чоловік має нормально харчуватися.

Він усміхався, вимикав телефон і потім ловив себе на думці, що ця турбота водночас смішить і гріє.

На ділянці Галина почала годувати птахів. Потім помітила білок. Спочатку обурилася, що вони тягають горіхи з годівниці, потім стала купувати горіхи спеціально.

— Вони нахабні, — говорила вона Романові. — Але красиві.

— Ти теж колись була нахабна й вважала себе красивою.

— Колись? — примружилася вона.

— Ось, стара Галина повернулася.

Вона пирхнула, але без злості.

Роман бачив: мати не стала доброю казковою бабусею. Такого дива не сталося. Але в ній з’явилися тріщини, крізь які проступало щось людське. Їй, можливо, і справді потрібен був страшний струс — розлучення, втрата дому, приниження, залежність від сина, власна безпорадність. Не щоб покарати, а щоб побачити себе збоку.

Із собою самому Романові було складніше.

Він часто думав про Олесю. Не щодня з болем, як спочатку, але часто. Згадував її руки, запах курячого супу, сміх дітей, її розгублений погляд у день, коли він пішов. Згадував і розумів: найбільше руйнування у своєму житті він влаштував сам. Не мати, не Сніжана, не обставини. Сам.

Після Сніжани в нього надовго зникло бажання будувати стосунки. Жінки здавалися або небезпекою, або чужою територією, на яку він не мав права заходити. Та й яка жінка уживеться поруч із Галиною, нехай навіть зміненою? Він сам іноді ледве витримував її нові й старі сторони.

Але головна причина була не в матері.

Головна причина сиділа глибше: Роман знав, що одного разу вже зрадив жінку, яка була йому домом. І це знання не зникало ні в новому домі, ні за вечерями, ні в рідкісні спокійні вечори, коли мати раділа вдалому пирогу. Воно просто ставало тихішим, але не йшло…