Після слів незнайомки Оксана дізналася нове про те, що діялося в неї за спиною

Чутка розходилася по окрузі: від жителів Кам’янки до сусідніх сіл. Щосуботи Оксана їздила з сиром на районний ярмарок, де біля її прилавка незмінно збиралася черга. За сільськими покупцями потягнулися міські. Марина, що жила поруч із ринком і працювала в райцентрі в конторі, де оформляли документи, звела її з господинею маленького кафе з області.

Там до білого вина подавали фермерські тарілки, і господиня почала брати Оксанин сир на реалізацію. Через кафе замовлення дійшли до обласного центру. Дізнавшись про жінку зі Світлої, яка робить справжній сир, люди просили привезти його, передати або надіслати.

Працювала Оксана як проклята. О четвертій ранку вже вставала: доїти, задавати корм, чистити, ставити молоко. Крутила сир, солила, відмивала форми, спускалася в льох, піднімалася назад, годувала Іру й знову йшла на доїння. Огрубілі руки, ниючий біль у спині — і вперше тверда земля під ногами. Дім був повен, льох теж, за бабусиним заповітом. Вистачало тепер не тільки на їжу: можна було відкласти грошей, купити доньці сукенки, книжки, зимові чобітки.

Віктор тим часом дедалі далі відходив від родини. Поки дружина піднімала господарство, він то цілими днями шукав у райцентрі роботу, то домовлявся про якісь поставки й приходив напідпитку. Ні корів, ні кіз, ні сиру не любив; від льохового запаху гидливо морщився. Село його гнітило. Гнітили вічно зайнята дружина, від якої пахло молоком, і дочка: дівчинка тяглася до батька, а він відмахувався.

Оксана помічала це й ніби відводила очі від того, що боліло. Переконувала себе: не пристосований він до села, тяжко чоловікові, коли дружина заробляє більше. Мине, стерпиться, злюбиться. Чим могла, латала тріщину між ними — терпіла, мовчала, була лагідна. А та непомітно розійшлася в прірву.

Поїздки до райцентру почастішали, повертався Віктор усе пізніше. Від нього пахло чужими парфумами, але Оксанка відганяла думку: здалося. З’явився другий телефон, «для роботи»; чоловік ховав його, відповідати на дзвінки відходив убік. Потім зняв обручку.

— Коли з інструментом вовтузюся, натирає.

Вона прийняла й це пояснення, хоча з інструментом Віктор давно вже не працював.

Одного разу в пивній біля автостанції Оксана побачила його з холеним міським чоловіком. Вони розмовляли, і незнайомець показував Вікторові щось на папірці. Майнула думка — з ким це він? — і забулася. Вона не знала, що перед нею Денис, що саме тоді за пивом вирішувалася доля її дому й плелося павутиння, у яке її готувалися впіймати.

За місяць до біди Оксана застала чоловіка в спальні біля комода. Він перебира́в щось у нижній шухляді, де зберігалася синя тека. Побачив її, здригнувся й засунув шухляду.

— Паспорт шукав. Хотів строк дії перевірити.

Паспорт то й паспорт. Попри бабусину науку, Оксанка давно звикла приймати чоловікові слова на віру. Вірити було легше, ніж бачити. Зізнатися собі, що людина, з якою ділиш ліжко й ростиш дитину, затіває проти тебе лихе, було страшно. Від такої правди розум ховається до останнього, поки вона не вдарить навідліг.

Згадуючи тепер весну, Оксана розуміла: зав’язалося все ще тоді, край дороги. Цигани тільки розбили табір біля околиці, і селом пішов недобрий гомін — понаїхали, тепер двері замикай. Везучи на ярмарок сир, Оксана побачила Тамару з двома онуками. У затінку сиділи замурзані голодні діти; старша дівчинка тримала крихітного братика на руках.

На ринку циган відганяли від прилавків із криком, лякали дільничним. Оксана й сама не знала, чому зупинила візок. Відрізала свіжого сиру, відломила половину паляниці, налила з бідона пляшку молока й простягла Тамарі.

— Візьми, нагодуй діток.

Та зволікала. Перевела недовірливий погляд із хліба на сир і молоко, потім на Оксанку, ніби шукала підступу. Зазвичай циганам давали зі страху, аби відкупитися, або з прихованим на потім докором. А молода жінка дивилася просто, як людина на людину, — ні бридливості, ні страху, ні задньої думки.

— Та бери ж. Не отруєне, сама приготувала. Голодні ж діти, подивися, як дивляться.

Тамара взяла їжу, розламала хліб і роздала онукам. Ті накинулися, мов галченята. Дівчинка, однак, спершу нагодувала братика й лише потім почала їсти сама. Оксана дивилася й думала: циганські діти, а люблять одне одного так само, як усі діти на світі. І жінки, які проганяють їх від прилавків, теж колись були чиїмись дітьми…