Після смерті доньки зять відмовився піклуватися про онучок, але їхній спокій невдовзі дістав пояснення

— Вона знала, що він до цих коробок і близько не підійде, — сказала Поліна. — Йому статус не дозволяє в старій мішурі копирсатися.

Перші записи були про рутину, дівчаток, робочі дні. Поступово тон змінювався. Фіксувалися відлучки чоловіка, погано пояснені вечори, дивні зміни в розкладі. В одних файлах Раїса критикувала Іллю, в інших — виправляла саму себе, намагаючись залишатися справедливою.

Саме це завдало Геннадієві найгострішого болю. Донька й далі захищала образ чоловіка навіть у записах, які ніхто, крім неї, не мав читати.

— У нас свої архіви є, — Алла перевернула телефон екраном догори. — Дарина скринила листування на його ноутбуці. Поля записувала дати, коли він не приходив додому. А я в хмару залізла. Він там ніби все видалив, але сімейний акаунт сам усе копіює. Резервні копії рулють.

— Аллочко, тобі ж усього чотирнадцять.

— Діду, ну і що? Чотирнадцять — це не діагноз. Просто татусь наш у техніці повний нуль. Це не я такий великий хакер. Це він неуважний.

Учетверо сиділи довкола столу. Флешка, телефони, роздруківки, дати.

Жалоба не зникла, але змінила форму. Геннадій дивився на онучок і ухвалював рішення, якому не потрібні були слова. Він не поховає доньку двічі: один раз на цвинтарі, другий — під брехнею людини, що жила поруч із нею.

— Діду, глянь, ось це найважливіше.

Дарина відкрила теку з позначкою «Робота» і розгорнула фотографію. Скан аркуша із загального принтера. На одному боці — копія внутрішнього наказу по підприємству, на звороті — рукописна помітка, адресована начальникові Раїси.

Почерк Іллі Геннадій упізнав одразу. Ті самі круглі літери, якими зять підписував листівки на Новий рік.

«Не чіпай, нехай допрацьовує, переведення недоцільне».

— Він наказ роздрукував, а на звороті записку її начальникові нашкрябав, — Дарина говорила без злості, з якоюсь гіркою точністю. — І забув аркуш у принтері. Мама його з лотка витягла, сфотографувала і на флешку закинула. А він навіть не схаменувся.

Геннадій довго дивився на екран. Почерк зятя на звороті службового документа. Не чутка, не переказ, не підозра.

Ілля блокував дружині переведення, заважав відпустці через своїх людей, тримав її на ділянці, де вона вигоряла, і перекривав кожен вихід, через який вона могла б зупинитися. А записка, забута в принтері через власну безкарність, напряму пов’язувала його руку з її загибеллю.

Але записка на звороті наказу виявилася лише першим шаром.

Алла, що сиділа поруч із ноутбуком, відкрила наступну теку й повернула екран до діда.

— Дідусю, ти тільки не перебивай, гаразд?