Після того, що сталося на випускному, мати дівчини змусила всіх інакше подивитися на цю історію

— Так, — твердо відповіла потерпіла. — Усі.

Цього разу справа була міцною. Медичні висновки, сліди, свідчення, очевидці, обставини — все складалося у важку, але ясну картину. Викрутитися було майже неможливо.

Після перерви Аліна повернулася до зали спокійною. Надто спокійною.

Вона взяла аркуш, подивилася на обвинувачених і почала читати вирок. Голос її звучав рівно, але кожне слово падало важко.

Арсенія Волкова, Данила Корнєва, Гліба Силіна й Матвія Єршова визнавали винними за відповідним обвинуваченням і засуджували до шести років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній установі.

Аліна зробила паузу, перевела подих і завершила формальну частину.

Потім підвела очі.

Четверо чоловіків, які колись уявили себе господарями чужого болю, тепер сиділи згаслі, жалюгідні й розчавлені.

— Вирок зрозумілий? — спитала вона.

Вони по черзі відповіли, що зрозумілий.

Аліна дозволила собі ще кілька слів — не для протоколу, а для них.

— Сила чоловіка не в тому, щоб ламати того, хто слабший. Справжня сила — у здатності захищати, поважати й берегти. Але є люди, які не розуміють цього ні в юності, ні в дорослому житті.

Після засідання вона їхала додому в дивному піднесеному стані. Ніби важкий камінь, що багато років лежав на грудях, нарешті зрушився. Дорогою вона зайшла до великого магазину, купила хороше вино, торт, фрукти, сир, солодощі й іще багато всього смачного, майже не дивлячись на ціни.

У машині ввімкнула музику голосніше, ніж звичайно, і ледь не проїхала на заборонний сигнал.

— Як не соромно, пані суддя, — весело сказала вона сама собі й розсміялася.

Їй здавалося, що сьогодні вона може все.

Під’їхавши до будинку, вона зателефонувала Єгорові:

— Спустись, будь ласка, допоможи занести пакети.

— Уже йду.

За кілька хвилин він з’явився у дворі, відчинив багажник і здивовано подивився на покупки.

— У нас свято?

— Ще й яке.

— І яке ж?