Після від’їзду свекрухи собака не відходив від городу, і невістка вирішила перевірити підозрілі грядки

На іншому кінці лінії стало тихо.

— Про дачу? А що там?

Мар’яна заплющила очі. Слова давалися важко, ніби кожне доводилося витягати з грудей.

— Учора після вашого від’їзду Рой почав копати землю. У полуничній грядці я знайшла металевий ящик. Усередині був диск.

Лариса Григорівна не відповіла одразу.

— Який ще ящик? — нарешті спитала вона. Голос став надто рівним. — Мар’яно, я не розумію, про що ти говориш.

— Не треба робити вигляд, що ви нічого не знаєте. На диску запис. Там Тарас і жінка. Вони…

Вона не змогла закінчити. Сльози знову підступили до горла.

— Послухай мене уважно, — сказала свекруха вже твердіше. — Я нічого не ховала на вашій дачі. І не знаю, як той ящик там опинився.

— Рой ніколи раніше не рив землю. Він почав саме після вашого візиту. Хто ще міг це зробити?

Мовчання стало важким. Мар’яна вже хотіла вимкнутися, та свекруха заговорила знову — тепер обережно, ніби ступала по тонкій кризі.

— Гаразд. Я скажу тобі, що знаю. Диск справді потрапляв до мене. Але не так, як ти думаєш.

— Тобто ви все-таки знали?

— Мені його підкинули. У поштову скриньку. Разом із запискою. Там було написано, що це доказ зради Тараса.

Мар’яна сперлася рукою об стіл. Учительська раптом стала тісною, гучною, чужою.

— І ви вирішили сховати це в нас під полуницею?

— Я розгубилася, — глухо відповіла Лариса Григорівна. — Не знала, як учинити. Не хотіла ранити тебе й зруйнувати вашу сім’ю, якщо це брудна провокація. Але викинути не змогла. Мені здавалося: хай запис буде в безпечному місці, а далі… може, все проясниться.

— Ви розумієте, що зробили? Я всю ніч дивилася на це й думала, що божеволію.

— Пробач мені. Я справді не знала, як правильно. Я мати, Мар’яно. Я злякалася за сина, за тебе, за все одразу.

— Хто міг вам це надіслати?

Свекруха зітхнула.

— Не знаю. У Тараса зараз напружений період на роботі. Угода, конкуренти, вічні переговори. Я подумала, що хтось вирішив ударити по ньому через сім’ю.

— Але запис може бути справжнім.

— Може, — несподівано тихо визнала Лариса Григорівна. — Я боюся саме цього.

Мар’яна мовчала. У ній зіштовхувалися злість, недовіра й дивне відчуття, що свекруха говорить щиро, хоч це нічого не полегшувало.

— Надішліть мені фото записки, — сказала вона нарешті. — Якщо вона збереглася.

— Збереглася. Я зараз знайду й надішлю. Мар’яночко, тільки прошу тебе, не роби нічого згарячу. Поговори з Тарасом. Спершу вислухай його.

— Не знаю, чи зможу.

Вона вимкнулася, повернулася до кабінету й сіла за стіл. Руки тремтіли. Мар’яна відкрила ноутбук, хоча сама не розуміла, навіщо. Їй здавалося, довкола неї згущується незрозумілий вузол: диск, свекруха, Тарас, невідома жінка, чужа записка.

Крізь вікно вона побачила шкільне подвір’я. Назар стояв сам на краю майданчика, а довкола знову крутилися діти. Хтось щось вигукнув, хтось надто близько пройшов повз. Мар’яна вже підвелася, щоб вийти, та в цю мить телефон пискнув.

Лариса Григорівна надіслала фотографію.

На знімку був маленький зім’ятий листок, списаний нерівними літерами. Мар’яна збільшила зображення. Текст виявився коротким, майже сухим. Та не зміст змусив її похолонути.

Вона впізнала почерк.

За роки роботи Мар’яна бачила сотні дитячих зошитів і добре пам’ятала нахил літер, дивні з’єднання, тремтливі хвостики рядків. Цей почерк належав Назарові Савчуку — тому самому хлопчикові, якого вона зранку захищала перед усім класом.

Мар’яна відкинулася на спинку стільця. В очах на мить потемніло. Як дитина могла бути пов’язана із записом, через який руйнувалася її сім’я? Чому він надіслав диск Ларисі Григорівні? Що саме бачив? І хто ще про це знає?

Вона відчула себе в лабіринті, де за кожним поворотом відчиняються нові двері, а за ними — ще тривожніша правда.

Дзвінок на урок повернув її до реальності. Мар’яна сховала телефон у сумку, глибоко вдихнула й пішла до класу. Назар сидів над підручником. Коли вона зайшла, він підвів очі — і в них майнуло таке дивне змішання провини, страху й очікування, що в Мар’яни остаточно не лишилося сумнівів: хлопчик знає значно більше, ніж має знати дитина…