Покоївка випадково розбила старовинну вазу шейха, але його реакція виявилася зовсім не такою, як очікували оточуючі

Артем ступив уперед.

— Пане, думаю, треба викликати експерта.

— Викликайте, — сказав Рашид. — І принесіть записи камер. Усі. Починаючи від учорашнього вечора.

Валентина Павлівна стиснула теку, яку тримала в руках.

— Записи камер у гостьових номерах не ведуться, це заборонено правилами приватності.

— У коридорі ведуться, — спокійно відповів Рашид. — У службовому ліфті теж. І біля кімнати зберігання антикваріату.

Вона відвела очі.

Марія дивилася то на неї, то на Рашида, і в грудях у неї повільно, болісно народжувалося нове відчуття. Не полегшення. До полегшення було ще далеко. Радше страх став іншим: раніше він був сліпим, як падіння в темряву, а тепер у цій темряві хтось засвітив маленьке світло.

Її не викинули.

Але щось було гірше за просту випадковість.

За пів години Марію посадили в маленькій кімнаті поруч із постом охорони. Їй дали паперову серветку й пластир, але чай, який принесла молода адміністраторка, залишився недоторканим. Руки тремтіли так сильно, що стаканчик шарудів об стіл.

За скляною перегородкою ходили люди. Сергій говорив по рації. Валентина Павлівна кілька разів проходила повз, жодного разу не глянувши на Марію. Артем розмовляв з Ольгою біля вікна, низько схиливши голову.

Марія дістала телефон.

Від доньки було повідомлення: «Мам, ти сьогодні встигнеш на перегляд? Я дуже хвилююся».

Марія заплющила очі.

Сьогодні в художній школі мала бути виставка робіт. Аня тиждень вибирала, яку блузку вдягти, прасувала її сама, обпекла палець праскою і плакала не від болю, а від образи на себе. Марія обіцяла прийти. Обов’язково. Навіть якщо зміна закінчиться о шостій, вона встигне до сьомої.

Тепер вона не знала, чи вийде звідси взагалі сьогодні.

Вона набрала: «Сонечко, можу затриматися на роботі. Я дуже постараюся».

Стерла.

Написала: «Я буду».

Знову стерла.

Пальці не слухалися.

Двері відчинилися. Увійшла Ольга.

— Маріє, пан Рашид просить вас ще раз пройти до номера. Не бійтеся.

«Не бійтеся» прозвучало так, як кажуть людині перед неприємною процедурою.

Марія підвелася.

— Мене звільнять?