Поліцейський опинився поруч у мить, коли в’язень вирішив сказати найважливіше

— Чоловік змусив мене написати заяву, — сказала вона. — Артем Руднєв невинний.

Тиша стала такою різкою, що її ніби можна було торкнутися. Данило схопився, закричав, але охорона швидко змусила його сісти. Суддя ненадовго вийшов. Коли він повернувся, рішення прозвучало спокійно й остаточно:

— З огляду на нові обставини обвинувачення знімається. Підсудний підлягає звільненню.

Я заплющила очі й уперше за довгий час вдихнула на повні груди.

На вулиці Артем зупинився переді мною. Вітер тріпав його волосся, на губах з’явилася слабка, майже невірлива усмішка.

— Ти зробила неможливе, Марино.

— Я зробила те, що мусила, — відповіла я.

Але голос зрадницьки пом’якшав.

— Ні, — тихо сказав він. — Ти повернула мені життя. І ще дещо… надію.

Ми стояли серед міського шуму. Повз проходили люди, поспішали у своїх справах, не помічаючи, що між нами цієї миті натягнулася невидима нитка. Я ще не знала, куди вона приведе. Але вже розуміла: розірвати її буде неможливо.

Того ж вечора мені передали записку без підпису.

«Не залишай його самого. Небезпека поруч».

Я стиснула папір у долоні. Отже, звільнення не було кінцем. Воно лише відчинило наступні двері.

Після рішення суду я намагалася переконати себе, що найстрашніше лишилося позаду. Артем вільний. Брехню викрито. Алла сказала правду. Данило втратив колишню владу над цією історією. Здавалося б, можна було видихнути.

Але всередині все противилося цьому спокою…