Приїхавши до пам’ятника покійної дружини, чоловік помітив двох бідних близнючок. Причина їхнього приходу відкрила йому очі на таємне життя його дружини

— Тоді принаймні знатимуть правду.

Знадвору глухо прогудів потяг. Павло повільно підвівся.

— Я прийду. Тільки… допоможи мені не втекти.

— Допоможу, — твердо відповів Микола.

Минув тиждень. Зима почала відступати, сніг на дахах танув, на подвір’ї з’явилися перші темні проталини. Микола переобладнав частину дому під дитячу кімнату. Марта розвішувала малюнки, Ася годувала дворових котів. Уранці вони пекли хліб і часом сміялися так несподівано, що Микола завмирав у дверях, боячись повірити, що цей звук тепер живе в його домі.

Іноді Марта сідала за старе піаніно Лідії й обережно добирала ноти. Невміло, збиваючись, але з такою зосередженістю, що Микола відвертався до вікна, аби приховати вологі очі.

Одного вечора, коли в каміні потріскували дрова, Микола привів Павла.

Дівчатка стояли біля сходів і дивилися насторожено. Павло зняв шапку, переминався з ноги на ногу. Сорочка на ньому була вицвіла, руки грубі, потемнілі від роботи, але в очах не було злості. Лише сором.

— Це… — почав Микола.

— Я знаю, — перебила Марта. — Він приходив до центру лагодити дах.

Павло кивнув.

— Тоді я не зміг сказати, хто я. Не мав права.

Ася притулилася до сестри.

— Ти справді наш тато?

Павло опустився навколішки.

— Якщо людина, яка багато помилялася, все ще може любити… тоді так. Я ваш батько. Але я не прошу одразу пробачити мене.

Тиша повисла в кімнаті. Марта дивилася в підлогу, потім зробила крок уперед. У руках у неї була біла квітка.

— Мама казала, що пробачити — не означає забути. Це означає пам’ятати без болю.

Павло не витримав. Сльози потекли по його обличчю. Ася підійшла ближче й поклала долоню йому на плече.

Микола відвернувся.

«Лідо, — подумав він, — якщо ти бачиш нас зараз, значить, бачиш: усе повертається».

Від того вечора життя в домі змінилося остаточно. Кімнати наповнилися голосами, сміхом, запахом хліба, мокрої шерсті кошенят, дитячих фарб і свіжого дерева. Валентина приходила у вихідні, приносила книжки. Павло лагодив дах, поправляв паркан, порався в саду. А навесні на подвір’ї знову з’явилися перші лілії.

Одного разу Марта підійшла до Миколи з аркушем. На ньому дитячим почерком було написано: «Дім Лідії».