П’яні хлопці завели дівчину в ліс, не підозрюючи, що невдовзі самі опиняться в несподіваній ситуації

Коли вдалині нарешті з’явилися нові фари, Мар’яна відчула, як ноги знову стають ватяними. На дорогу виїхали службова машина й швидка. Люди вийшли обережно: Сивко був надто помітний, щоб до нього ставитися як до звичайної тварини. Один із медиків зупинився осторонь, доки Мар’яна не поклала долоню вовкові на загривок.

— Він не зачепить, — втомлено сказала вона. — Тільки не підходьте різко до мене.

Місцевий поліцейський вислухав її уважно, не перебиваючи. Оглянув позашляховик, сліди на траві, покинуті палиці, розірвану тканину, розташування машин на дорозі. Нападників розвели в різні боки, медики взялися за рани й забої. Один із чоловіків, ще недавно такий самовпевнений, тепер мовчав, ховав погляд і здригався щоразу, коли сірий звір ледь повертав голову.

— Картина зрозуміла, — сказав поліцейський, роблячи нотатки. — Дорогу перекрили, були п’яні, діяли гуртом. По одному вже є попередні проблеми із законом. Намірів, судячи з обставин, сумнівів майже не лишається.

Він подивився на Мар’яну м’якше, ніж раніше.

— Вам дуже пощастило, що поруч був такий захисник.

Мар’яна опустила очі на Сивка. Вовк сидів біля її ноги, ніби після довгої прогулянки просто чекав команди йти далі. Лише погляд у нього залишався настороженим, гострим, прикутий до чужих людей.

— Він не просто захисник, — тихо відповіла вона. — Він наш.

Поліцейський помовчав, а тоді все ж не втримався:

— Перепрошую, але я мушу спитати. Як він узагалі у вас опинився? Вовк же не собака. І слухається вас… незвично.

Мар’яна провела пальцями по густій сірій шерсті. Цей звичний рух допоміг їй утриматися на поверхні, не провалитися знову в страх.

— Ми знайшли його крихітним, — сказала вона. — Я тоді з чоловіком пішла в ліс по гриби та ягоди. Він сидів біля вовчиці. Вона вже не дихала, а він вив поруч і нікуди не йшов. Був зовсім слабкий, худий, видно, давно без їжі й води.

Вона замовкла на кілька секунд, ніби знову опинялася в тому лісовому дні…