Рятувальник витягнув дворнягу з-під заваленого будинку. Сюрприз, який чекав на його команду під час повторного поштовху

Савельєв зробив обережний крок уперед. Вуголь різко подався назустріч, з силою впершись здоровою передньою лапою у важкий мокрий берць Олексія. Старий обгорілий нашийник туго врізався в худу шию. Собака оголив жовті, стерті ікла. Гул у грудях переріс в уривчасте, жорстке й сухе гарчання.

— Місце, — тихо сказав Олексій, спробувавши обережно відсунути напружену тварину коліном.

Пес голосно клацнув зубами за міліметр від щільної мокрої тканини штанів. Шерсть на його загривку стала дибки, перетворившись на жорстку колючу щітку. Очі тварини потемніли. Вони дивилися не на людину, а кудись крізь неї, просто в темний квадрат дверного прорізу. Олексій плавно простягнув руку до шкіряного ремінця, щоб відтягти собаку вбік.

Вуголь зробив короткий, блискавичний випад. Він не вкусив, але з неймовірною силою вдарив твердою кісткою морди у відкриту долоню Савельєва, відкидаючи його руку назад. Тупі кігті здорових лап із гидким скреготом проїхалися по бетонній підлозі. Собака всім своїм важким, змученим тілом навалився на ноги Олексія. Тварина фізично, методично й невідворотно виштовхувала його спиною назад, углиб глухого кутка, подалі від виходу в загальний коридор.

Олексій спробував ступити вбік, обходячи напружену тварину. Вуголь миттєво змістився, знову перекриваючи траєкторію. Кігті зі скреготом проїхалися по цементній підлозі, лишаючи білясті подряпини. Пес рвонувся вперед усім корпусом, з силою вдаривши Олексія худим плечем у стегно. Від несподіваного поштовху Савельєв утратив рівновагу. Підошви берців ковзнули по вологій сльоті, нанесеній з вулиці. Він важко осів на холодну підлогу, привалившись лопатками до масивної несучої колони.

Собака тут же навис над ним. Жорстка, перепачкана засохлою глиною шерсть торкалася обличчя. Вуголь уперся здоровою передньою лапою просто в нагрудну плиту бронежилета Олексія, вдавлюючи людину в самий кут. Обвуглений шкіряний нашийник на шиї тварини натягнувся до межі. Широке металеве півкільце глухо дзенькнуло об пластикову пряжку розвантажувального жилета.

— Відійди від нього, Савельєв, — голос Мельника пролунав сухо й різко. Повітря в підвалі пахло озоном і старою іржею.

Олексій скосив очі. Старший сержант стояв за п’ять кроків, широко розставивши ноги для стійкості. У тьмяному розсіяному світлі налобного ліхтаря медика тьмяно блищав воронований ствол автомата, спрямований точно в голову собаки. Великий палець Мельника лежав на металевому прапорці перемикача вогню.

— У нього контузія або сказ, — сержант не кліпав. Брудна вода повільно капала з його мокрої каски на бетонну підлогу. — Він тебе зараз розірве. Прибери від нього руки.

Вуголь не звертав на людину зі зброєю жодної уваги. Його каламутні очі були невідривно прикуті до темного прямокутника дверного прорізу, що вів у суміжний відсік із дровами. Пес і далі видавав низький, безперервний гул. Цей звук не скидався на звичайну погрозу чи гарчання. Це була чиста, механічна вібрація, від якої в Олексія дрібно затремтіли пальці на руках…

Продовження історії НАТИСКАЙТЕ на кнопку ВПЕРЕД під рекламою 👇👇👇