Рятуючи своє життя, вона крикнула «ДЯДЬКУ ВАНЮ» першому-ліпшому
Бондаренко мертвий, папери зникли. Коваленка відсторонено, осоромлено, він безсилий. Леся зламана, дала свідчення.
Макс знає правду й ненавидить її. Сама вона стала підозрюваною — скаженою старою, яку ось-ось потягнуть до суду. Ні свідків, ні доказів, ні союзників, ні доброго імені.
Сама. Кравченко переміг. Спокійно, чисто, красиво.
Не торкнувши її й пальцем. Він і не збирався її бити. Він збирався її викреслити, як вісімнадцять років тому викреслив Катю.
І в нього все вийшло. Галина піднялася до себе, не запалюючи світла, сіла на табурет у темній кухні й довго сиділа не ворушачись. А потім у цій темряві, у найнижчій своїй точці, вона раптом упіймала одну думку й завмерла, вчепившись у неї.
До цієї хвилини Галина намагалася відповідати на кожен удар окремо: врятувати Лесю, знайти свідка, підтримати Коваленка, пояснитися з Максом. Кравченко вигравав, бо першим бачив усю дошку. Тепер вона вперше подивилася на його дії як на один повторюваний прийом.
Він усе зробив паперами. Усе. Смерть Бондаренка оформив нещасним випадком — папір.
Коваленка втопив підкладеним хабарем — папір. Її саму топить підписом Лесі — папір. І Катю тоді — папером. Він завжди б’є одним і тим самим.
Підробка — чужий підпис — готовий документ. Це його почерк. Його єдиний прийом.
Він користується цим прийомом двадцять років, бо той завжди спрацьовує. Вірить у нього, як вона колись вірила в папір, як у Бога. І тут Галина зрозуміла це повільно й ясно, як розуміють щось дуже важливе.
Ось тут він і вразливий. Людина, яка все робить одним і тим самим способом, передбачувана. А передбачуваного можна спіймати — не силою і не на його полі, а на тому, на чому він сам стоїть.
Він топив її фальшивими паперами. Значить, треба змусити його самого запропонувати ще один — останню фальшиву заяву, якою він спробує закрити їй рота.
Галина сиділа в темряві, і вперше за багато днів обличчя в неї було спокійне. Вона програла все. У неї не лишилося нічого, крім одного: тепер вона знала, як він думає…
