Рятуючи своє життя, вона крикнула «ДЯДЬКУ ВАНЮ» першому-ліпшому
Як колись складала план на зміну. До Ірини вона пішла вдруге й тепер не питала — говорила: хлопець живий, він син Каті, Кравченко спробував зробити з нього зброю. І вона, Галина, більше мовчати не буде, піде до кінця, чим би це не скінчилося.
Ірина плакала, тремтіла, відмовлялася. А потім уночі відвела Галину до своєї кімнати, відсунула комод і вийняла стару бляшану коробку з-під чаю.
— Я не змогла спалити. Вісімнадцять років тримаю, совість не дала.
У коробці лежав єдиний пожовклий аркуш — перший варіант відомості, надрукований до того, як цифри веліли змінити. Ці цифри сходилися й не лишали за Катею нестачі.
Сам по собі аркуш іще не доводив підміну, але давав точну зачіпку: лишалося підняти офіційний примірник з архівної справи й порівняти. Тоді виправлені цифри ставали очевидними.
Але на ньому стояли дати, номери партій і первісні цифри — досить точні, щоб знайти відповідний документ в офіційній справі. Ірина пам’ятала, що друкувала обидва варіанти на одній машинці. Її свідчення пов’язувало збережений аркуш із виправленою відомістю.
Вісімнадцять років тому Кравченко припустився помилки: вирішив, що всі кінці обрубано. Полохлива друкарка не змогла знищити папір. Цього було досить, щоб вимагати перегляду старої справи.
Лишалося здобути докази нинішньої схеми — копії Бондаренка.
Їх шукали тиждень — спершу там, де було найочевидніше: вдома в загиблого і в його столі на базі. Але там уже все перерили до них.
Тоді знадобилося те, що Галина знала про полохливих людей. Полохлива й акуратна людина не ховає папір у тайник — тайники шукають. Вона ховає папір серед паперів, серед тисяч інших, мертвих і нікому не потрібних.
— Архів, старі підшивки, — сказала вона Максові. — За закриті роки, куди ніхто не заглядає. Шукай у чужих томах: він міг ушити туди справжні відомості.
Удень Макс лишався тим самим непомітним посильним, виконував доручення й не ставив запитань. Уночі повертався до запилених томів, перевіряв підшивки й прислухався до кожного кроку в коридорі. Страх нікуди не зник, просто вперше служив не Кравченкові, а пам’яті про матір.
Макс мав ключ від бази й звичну роль хлопця, якого посилали принести, віднести, прибрати. Ніхто на нього не дивився. Три ночі він рився в архіві, а на третю приніс товсту теку, перев’язану мотузкою й сховану в палітурці старого тому за сімдесят третій рік.
Там лежали справжні відомості майже за двадцять років: звідки йшов товар, куди йшли гроші, через чиї руки проходили. Жива карта всього, що побудував Кравченко. Тепер у Галини було все…
