Самотня акушерка пустила переночувати матір із дитиною. Сюрприз, який чекав

— Ні, ні, синочку, ти що? — злякалася Алла. — Просто цікаво, дорога ж річ. — Назбирав, — заявив Володька.

Потім почали з’являтися й інші речі. Футболки з фірмовими логотипами, плеєр. Одного разу Алла знайшла в кишені сина пачку дорогих цигарок.

Вона намагалася розмовляти з ним, але він відмахувався від неї, як від настирливої мухи. Тривога наростала. Алла боялася, що її син уплутався в щось кримінальне, і її підозри частково підтвердилися.

Якось, коли вона відпочивала після чергового чергування, їй зателефонувала класна керівниця й попросила зайти до школи якнайшвидше. Алла вирушила відразу, переповнена побоюваннями, що почує щось неприємне. Класна керівниця, Вікторія Андріївна, запросила Аллу до свого кабінету.

— Алло, ви взагалі стежите за вашим сином? — суворо спитала вона. — Ви знаєте, чим він займається? — Чим? — насилу вичавила з себе жінка.

Губи ніби заніміли, а серце застукало з подвоєною частотою. — А я вам зараз розповім, — насупилася Вікторія. — А ще, мати, нічого про сина не знаєте? А він, може, ось-ось за ґрати загримить.

Виявилося, що Володька повадився грати на гроші. Спершу з однокласниками, потім з учнями всієї паралелі. Вони збиралися після школи на задньому дворі й різалися в карти.

Володька незмінно вигравав. Ті, хто програвав, платили йому гроші, і часом чималі. — І ми б нічого не знали, — продовжувала керівниця.

— Але батьки один за одним почали скаржитися на якісь побори, які ми нібито проводимо. То на штори, то на меблі, то на подарунки вчителям. А ми про це ні сном ні духом.

Думали спершу, діти самі вигадали так гроші з батьків тягнути. — А потім один хлопчик прийшов до мене й поскаржився. Мовляв, я винен Вові велику суму, він мене залякує, погрожує побити.

Каже, що в нього якісь друзі є, мало не бандити. — Не може бути, — прошепотіла Алла. — От тобі й не може бути, — зло відповіла Вікторія.

— Я з Володею спробувала поговорити, а він на мене дивиться, сміється. Відповідає: спершу доведіть. — Алло, мила, і я не проти вас. Вікторія довірливо подивилася в очі жінки, яка відчувала, що ось-ось розридається, і продовжила.

— Ви ж розумієте, нам скандали не потрібні. І правоохоронні органи теж залучати не хочеться. Я прошу вас, спробуйте вплинути на сина: поговоріть із ним, поясніть йому.

— Я поговорю, обов’язково поговорю, — залепетала Алла, яка почувалася винною дівчинкою, яку викликали на килим до суворого директора. — Алло, я наполягаю на цьому, — твердо сказала вчителька. — Інакше я не гарантую, що ваш син не опиниться за ґратами.

Нам скандали не потрібні, поки спробуємо вирішити проблему таким чином, але захищати Володю я не стану. Удома Алла вперше в житті влаштувала синові скандал, із криками, биттям посуду й сльозами. Здавалося, він замислився над її словами.

Він вибачався, казав, що хотів трохи підзаробити, щоб не почуватися вигнанцем. — Мамо, ну ти ж розумієш, — казав він, — усі добре одягаються, у всіх є класні речі, а я… сорочка заношена, черевики каші просять, я просто не хотів, щоб з мене сміялися, і все. Нічого, закінчу школу, піду працювати — і все зміниться.

— Працювати? А як же інститут? — сплеснула руками Алла. — Та ким працювати? Вантажником? Двірником?

— Не починай, мамо, — насупився Вовка. — Піду на заочне, нічого страшного не станеться. — На заочному немає відстрочки від армії, — злякалася Алла. — То що ж, тебе заберуть, виходить?

— Ну і що? Володька виглядав як нахохлений горобець. — А чого страшного, в армії ж послужити? Це всім треба, інакше який ти мужик?

Відпускати сина в армію Аллі не хотілося. Їй раз у раз траплялися моторошні статті: дідівщина, відправлення в гарячі точки, побиття молодих солдатів. Думки про армію викликали в неї непідробний жах.

Але що вдієш? Працювати ще більше вона просто не в змозі, ще трохи — і в буквальному сенсі віддасть Богові душу. Отже, син має рацію.

Може, краще так, ніж чекати, що він утне наступного разу. Та й була в неї надія, що армія й справді зробить із Володьки чоловіка, а не хлопчика, якому найбільше на світі важливі хороші ганчірки й модні кросівки. Одинадцятий клас Володимир закінчив без проблем.

Інцидентів з азартними іграми більше не траплялося, і Алла трохи заспокоїлася. Після школи Володька відніс документи до місцевого університету, хотів стати юристом. Аллі його затія здавалася провальною.

Конкурс на юридичному був величезний, вступити без зв’язків туди не видавалося можливим. Але Володька повторював, що компроміси його не влаштовують: усе або нічого. Може, вступлю, стану нотаріусом, а ти не знаєш, як вони заробляють.

І взагалі, свій кабінет, секретар, напружуватися не треба. — Синочку, щоб стати нотаріусом, треба, щоб твій батько був нотаріусом, — сперечалася Алла. — Ти що, не розумієш, чи що?