Шейх вирішив перевірити нову дружину грошима, але її вибір виявився для нього несподіваним
У ліфті Марія вперше за цей вечір заплакала. Беззвучно, широко розплющеними очима, відчуваючи, як сльози біжать по щоках і капають на комір светра. У дзеркальних стінах відбивалася чужа жінка — бліда, з припухлими губами, у дорогій обручці й дешевих кросівках.
Внизу охоронець відчинив їй двері зі звичним поклоном. Біля під’їзду пахло мокрим асфальтом: нещодавно пройшов дощ. Марія вдихнула цей запах і раптом відчула дивну ясність.
Мільйон за годину.
Він думав, вона побіжить купувати сумки, прикраси, годинники. Він думав, вона покаже свою жадібність, щоб його родина могла сказати: «Ми попереджали».
А може, гірше. Може, він сам хотів переконатися, що не помилився, бо хтось уже вклав йому в голову сумнів.
Вона відкрила банківський застосунок, прив’язаний до нової картки. Баланс не показувався, ліміт справді був величезний. Лічильник часу в її голові цокав гучніше за міський шум.
Насамперед вона зателефонувала матері.
Відповіли не одразу. На четвертому гудку пролунав сонний, втомлений голос:
— Машо? Що сталося?
Марія заплющила очі. Маму звали Олена. Їй було лише п’ятдесят чотири, але після хвороби батька, боргів і роботи у дві зміни вона виглядала старшою. Голос у неї ввечері завжди ставав хрипким, ніби день стирав його наждаком.
— Мамо, слухай уважно. У Артема є рахунок із реабілітаційного центру? Останній? Де повна програма на рік?
— Машуню, навіщо тобі зараз…
— Мамо, будь ласка. Швидко.
— Є. У папці. Але там сума страшна, ми ж говорили, будемо частинами…
— Сфотографуй і надішли мені. Зараз.
Мати замовкла.
— Він тебе образив?
Марія стиснула зуби.
— Потім. Надішли рахунок.
Вона спіймала таксі біля дороги. Водій, невисокий чоловік із сивиною на скронях, глянув на неї в дзеркало і відразу відвів погляд. Хороші водії впізнають чужі сльози й не лізуть.
— Куди? — спитав він.
Марія відкрила синій записник. На першій сторінці маминим почерком були записані номери: дім, робота, Артем, сусідка тітка Наталя, нотаріус, фонд «Теплі долоні», будівельна бригада Павла, директор старої школи.
Вона провела пальцем по рядках.
— Спочатку до реабілітаційного центру на Південному шосе, — сказала вона й осіклася.
У правилах їхнього нового життя Рашид не любив, коли вона називала конкретні адреси при чужих. Але тепер було байдуже.
— Добре, — кивнув водій.
Телефон пискнув. Мама надіслала фото рахунку. Марія збільшила зображення. Програма відновлення Артема після складної операції, заняття з фізіотерапевтом, басейн, масаж, консультації, спеціальний тренажер. Сума була така, від якої раніше в неї темніло в очах.
Вона відкрила оплату. Пальці тремтіли так сильно, що код підтвердження довелося вводити двічі. Операція пройшла.
Марія зробила скриншот і надіслала матері.
За кілька секунд мама зателефонувала.
— Машо, що це? — її голос зірвався. — Що ти зробила?
— Оплатила Артемові рік реабілітації.
— Доню, звідки в тебе такі гроші?
