Шейх вирішив перевірити нову дружину грошима, але її вибір виявився для нього несподіваним

Марія подивилася у вікно. Повз пропливали вітрини, зупинка, жінка з пакетом апельсинів, хлопчик у капюшоні, який стрибав через калюжі.

— Чоловік дав.

— Просто дав?

Марія не відповіла.

На тому кінці мати заплакала.

— Він зможе ходити, Маш. Чуєш? Лікар казав, якщо не кинути зараз, він зможе…

— Знаю.

Горло стиснуло так, що вона ледве вимовила:

— Не плач. Мені ще треба встигнути.

Вона скинула виклик і відкрила наступний номер.

Фонд «Теплі долоні» був маленьким. Його організувала Світлана, колишня медсестра з районної лікарні. Марія познайомилася з нею, коли шукала для батька кисневий концентратор. Батько тоді вже майже не вставав. У лікарні сказали чекати чергу, черга розтягнулася б на місяці, а в нього не було місяців. Світлана привезла апарат увечері, сама підняла його на третій поверх разом із чоловіком і відмовилася брати гроші.

— Колись допоможеш комусь іншому, — сказала вона.

Батько прожив ще три тижні. Три тижні без задухи. Марія ніколи цього не забула.

Світлана відповіла швидко.

— Машуню? Куди ти зникла після весілля? Я тобі писала на старий номер.

Марія заплющила очі.

— Старого номера більше немає. Слухай, у вас є зараз термінові збори?

— У нас завжди термінові, — зітхнула Світлана. — Але ти чого? Голос якийсь…

— Скільки треба закрити сьогодні?

— Сьогодні? Машо, ти мене лякаєш.

— Світ, не став запитань. Мені потрібен рахунок. Офіційний. Просто зараз.

Світлана помовчала.

— У нас троє дітей на ліках, один хлопець після пожежі, ще бабуся з візком, і оренду складу нічим платити. Але це великі суми.

— Надсилай усе.

— Машо…

— Надсилай.

Таксі зупинилося біля реабілітаційного центру. Марія попросила водія зачекати, забігла всередину, щоб узяти в адміністраторки підтвердження оплати і договір на річну програму. Жінка за стійкою довго перевіряла платіж, потім підвела на Марію здивовані очі.

— Усе пройшло. Повністю.

Марія кивнула. На стіні висіли фотографії пацієнтів: діти з м’ячами, дорослі біля поручнів, усміхнений Артем минулої весни, коли ще міг стояти з опорою. Вона провела поглядом по його обличчю і відчула, як усередині щось болісно розгортається.

— Передайте тренерові, що він повернеться з понеділка, — сказала вона.

— Звісно.

Коли Марія вийшла назад, водій уже курив біля машини. Побачивши її, швидко загасив цигарку.

— Далі куди?