Старенька в автобусі дала Наталі дивну пораду про подарований ланцюжок, і невдовзі вона несподівано знадобилася
За три дні їй зателефонували й попросили приїхати. Владислав Андрійович зустрів її в тому самому кабінеті, тільки тек на столі побільшало, а горнятко з чаєм було вже інше, з відбитим краєм.
— Повторна експертиза підтвердила результати, — сказав він. — Талій і свинець. Тепер ми перевіряємо, де саме був модифікований ланцюжок. Запросили записи з камер спостереження з ювелірних майстерень міста. Це займе якийсь час, але ми вже звузили коло.
Оксана кивнула й вийшла. Час тягнувся повільно, густо, як мед із ложки.
Вона й далі ходила на роботу, поверталася додому, готувала вечерю. Тарас нічого не помічав або робив вигляд, що не помічає. Він став рідше питати про ланцюжок, тільки іноді кидав мимохідь, ніби ненароком: «Ну що, так і не вдягла?»
Оксана відповідала, що збирається на вихідних, і щоразу бачила, як швидка тінь пробігає по його обличчю. За тиждень слідчий зателефонував знову. Голос у нього був інший — зібраний, діловий.
«Знайшли майстерню “Александрит” у центрі міста. На записі з камери ваш чоловік розмовляє з майстром. Дата — за 10 днів до того, як він подарував вам ланцюжок. Майстра вже допитали». Оксана приїхала у відділок.
Владислав Андрійович розповів подробиці. Майстер, немолодий чоловік, який працював в «Александриті» понад 20 років, показав, що клієнт прийшов із готовим ланцюжком і попросив зробити незвичну річ — вбудувати в замок маленьку порожнину з кришечкою, куди можна помістити желатинову капсулу. Пояснив, що всередині будуть ароматичні лікувальні трави, мовляв, дружина хворіє, і лікар-натуропат порадив носити при собі.
«Майстер не став ставити зайвих запитань, — сказав слідчий. — Замовлення було незвичне, але формально нічого протизаконного. Виконав за три дні, взяв 7 тисяч. Але є дещо ще».
Він відкрив теку й дістав протокол допиту. Майстер згадав, що, поки він працював над замовленням, до майстерні зазирнула його давня знайома.
Колишня ювелірка, літня жінка, Любов Петрівна. Вона іноді допомагала з оцінкою каміння, дружила з господарями багато років. Зайшла випадково, побачила незвичну роботу, поцікавилася.
Майстер розповів про замовлення, про капсулу, про лікувальні трави. За його словами, Любов Петрівна вислухала, стала дуже серйозною й довго розглядала фотографію ланцюжка, яку залишив замовник. Оксана слухала, і щось усередині неї починало зрушуватися, як деталі пазла, які вона довго крутила в руках, не розуміючи, як вони пасують одна до одної.
«Любов Петрівна», — повторила вона повільно. Літня жінка. Ювелірка.
Слідчий кивнув.
— Ми поки не встановили зв’язок, але…
— Я, здається, знаю, хто це, — сказала Оксана. Вона зателефонувала того ж вечора…
