Старий зайняв місце наглядача в прес-хаті й відмовився підкорятися

— Тепер за мене візьмуться через усю зону. Підуть обшуки, етапи, карцери. Кум уміє влаштувати людям таке життя, щоб на думки сил не лишалося.

Гадюка стиснув кулак.

— До цього ми готові.

Після затяжки Сивий не відразу випустив дим.

— Добре, якщо готові. Тільки загнаний щур уже не вибирає, в кого вчепитися. Це теж тримайте в голові.

Він надовго замовк. За стіною хтось пошепки молився; у камері чулися рип нар і рівні краплі води.

Потім коридором пройшов голос чергового. Звичну злість у ньому змінила нервова квапливість:

— Приготуватися всім! По корпусу терміновий шмон! Начальник розпорядився!

Князь подивився на Гадюку, той — на Сивого. Старий без поспіху загасив недопалок.

— Дочекалися, — промовив він. — Тепер подивимося, у кого витримки більше. У них чи в нас.

Такий шмон затівали задля покарання. Варто було начальству виявити непокору, як замість розмов у корпус заходили люди зі щитами. Ще недавно тут усе йшло заведеним порядком; тепер за дверима квапливо бігали, лаялися, гриміли спорядженням. Уривчасті команди заглушали одна одну.

— До стіни повернулися! Руки за голову! Сіпнешся — дістанеш! — надривався ззовні чийсь голос, у якому вже чувалася готовність ударити.

У колишній прес-хаті ніхто не відповідав. Це мовчання не було покорою: люди впізнали відповідь кума. Обшукати весь корпус, притиснути кожного, не дати ні домовитися, ні осмислити те, що відбувається, — саме так Дроздов волів діяти.

Князь підвівся. Спершу подивився на двері, потім повернувся до старого.

— Зараз до нас увірвуться.

Сивий сидів біля акуратно загашеного недопалка з такою незворушністю, що ця маленька звичка здавалася тут домашньою.

— Увірвуться. Тільки залізо їм зараз ні до чого. Їм треба пересвідчитися, що ми боїмося.

Біля дверей стояв Гадюка; стиснуті пальці не розмикалися.

— Якщо руки розпустять… — процідив він.

— Охолонь, — спокійно зупинив його Сивий. — Вони по шум і прийшли. Шум — це привід. Привід — це ШІЗО. ШІЗО — це тиша. А там уже можна розправлятися з кожним окремо.

Старий витримав паузу. Навіть Хриплий, здавалося, боявся вдихнути.

— Ми їм інше покажемо, — продовжив Сивий тим самим неголосним голосом. — Нехай бачать людей. Досить їм дивитися на нас як на м’ясо.

Від гуркоту дверей озвалися нари. Грюкнула годівничка, по замку вдарили, потім ударили ще раз. Ззовні почувся короткий сухий смішок.

— Відчиняйте, чорти! Ми вам тут порядок улаштуємо!

Клацнув замок. У розчахнутий проріз увалилися люди із закритими обличчями — каски, броня, кийки. Слідом увійшли активні, усе такі ж охайні й упевнені: заступництво кума дозволяло їм триматися господарями. Сам Дроздов з’явився останнім. Рот усміхався, як і раніше, але погляд виказував інше.

— Ну, діду, дострибався? — спитав він так голосно, щоб слова долетіли до коридору.

Маски відразу розподілилися по камері: один попрямував до нар, другий зайняв куток, третій підійшов до табурета. Кийки тримали напоказ. Ними збиралися не тільки бити — ними вже принижували, змушуючи пам’ятати, у кого тут сила.

— Живо до стіни! Обличчям! — гаркнув старший.

Жук схопився першим, смикано заклавши руки за голову: страх добре навчив його цих рухів. Рубець підводився важко, притримуючи хвору кисть, але теж повернувся до стіни. Слідом встав тремтячий Хриплий. Навіть Молот підвівся й відійшов убік.

На нижніх нарах лишився один Сивий. Він дивився на Дроздова з таким спокійним презирством, ніби перед ним було щось, не варте уваги.

Кум примружився.

— Встати, — повторив він тихіше. — Чи для тебе окремі правила?

Старий підвів очі.

— Жодних окремих правил. Але тобі я не належу.

Маски на мить зупинилися. Зека, що кричить, вони знали, того, що тремтить, теж. Із цим рівним голосом і повною відсутністю метушні звичний порядок не сходився.

Дроздов подав старшому знак рукою.

— Підніміть його.

Двоє підійшли до нар, грубо взяли Сивого під руки. Один ще й штовхнув плечем, пробуючи, чи втримається старий. Їхня хватка мала показати йому владу, але підняти його вони не встигли: Сивий встав сам, і тримати виявилося нічого.

— Обережніше, — сказав він. — Сили побережіть.

Один із масок хмикнув і заніс кийок. Дроздов одразу заговорив, навмисне лагідно підштовхуючи його:

— Ну ж бо, чого чекаєш? Герой перед нами. Співробітникам опирається. Зараз оформимо як належить…