Старий зайняв місце наглядача в прес-хаті й відмовився підкорятися

— Та ти ж старий… Як ти… — видихнув він.

Піднявши заточку двома пальцями, Сивий кинув її до його ніг.

— Забирай своє залізо. Ось чого вартий твій порядок. На розмову з ножем прийшов. Яка ж ти голова? Шавка.

Яструб стиснув щелепи.

— Переможцем себе вважаєш? Вирішив, зона тепер твоя? — прошипів він.

Сивий повільно наблизився, змушуючи його дивитися просто перед собою.

— Мені зона не потрібна. Я прийшов, щоб ви слабких більше не жерли. Ви підлість за силу видаєте.

Яструб сіпнувся, намагаючись ногою підчепити заточку, як у вуличній бійці. Але старий устиг притиснути її підошвою, навіть не опустивши очей.

— Досить, — сказав він майже втомлено. — Себе ти вже показав.

Важко дихаючи, Яструб удався до останнього приниження — плюнув Сивому на груди.

Після плювка в сушарці все завмерло. Наступна крапля вдарила по трубі гучніше за постріл. Сивий опустив погляд на плювок із тією самою байдужістю, з якою дивляться на бруд, що випадково пристав до черевика. Повільно провів долонею по робі й струсив його. Коли він знову подивився на Яструба, голос прозвучав інакше — неголосно, без злості, але холодно.

— За це ти відповідатимеш не мені. Ти відповідатимеш сам собі.

Узявши Яструба за комір, Сивий без ривка трохи підняв його, змусивши витягнутися навшпиньки. Яструб зрозумів: убивати його не збираються. Його збиралися принизити, а для таких це було страшніше за смерть.

Старий повернув його до решти.

— Подивися на своїх. Ти їх сюди привів, силу їм обіцяв. Тепер вони лежать. Міг би й ти поруч опинитися. Але тобі ще лишу вибір.

Яструб часто дихав, погляд метався.

— Який? — прохрипів він.

Сивий нахилився ближче.

— Вийдеш у коридор і голосно назвеш себе. Скажеш, що на розмову притяг залізо й програв. Що більше сюди не полізеш. Тоді, може, людиною лишишся. Відмовишся — щуром.

— Немає в тебе такого права, — видушив Яструб, судомно ковтнувши.

Комір стиснувся сильніше. Яструб застогнав.

— Право дають ті, хто відняти здатен. Я здатен. Щура обереш — відніму.

Сивий відпустив його. Яструб хитнувся, але все ж устояв і подивився на чотирьох. Підвестися до ладу не міг ніхто. Один підвивав, другий сидів із долонями біля горла, третій беріг зламану кисть. Четвертий лежав, дивлячись у стелю майже молитовно. Допомоги чекати було нізвідки.

Яструб повільно підняв заточку й хотів прибрати її.

— Лиш.

Він підкорився.

Двері сушарки відчинив Сивий і першим ступив назовні. За ним вийшов Яструб; четверо добиралися до коридору як могли, шкутильгаючи й спираючись об стіни. На них дивилися з усіх камер. Навіть конвойний завмер на посту, ніби боявся зайвого руху.

Яструб зупинився. Корпус чекав його слів: після кулаків тут треба було вголос визначити, що сталося. Він подивився на Сивого. Той стояв спокійно, ніби бійки й не було.

— Я прийшов говорити із залізом, — глухо промовив Яструб, однак досить голосно для решти. — Неправильно. Сивий поставив.

Він замовк із таким виглядом, ніби волів би тут-таки померти, аби не продовжувати. Потім усе ж видушив:

— Більше не полізу.

Здалеку долинув грюк годівнички, хтось вилаявся. Лайка вже нікого не лякала: головне корпус почув.

Сивий повернувся й неквапом пішов назад, із тією самою розміреністю, з якою повертаються з прогулянки.

Князь і Гадюка чекали біля дверей камери, яку тепер уже важко було назвати прес-хатою. Розпитування не знадобилися: обличчя тих, хто повертався, говорили досить.

— Ну як? — неголосно озвався Гадюка.

Сивий не зупинився поруч із ним.

— Голова прислала шию — шия й тріснула.

Погляд Князя пішов далі, в коридор. Там іще стояв зблідлий Яструб. Князь розумів: після такої поразки спокою не буде. Попередження прозвучало вже вдруге.

Сивий зайняв свої нижні нари. Лише тепер у його очах проступило те, чого раніше ніхто не помічав. Вік тут був ні до чого: так утомлюються від минулого, яке доводиться носити із собою надто довго. Дев’яності досі не відпускали його.

— У кума тепер охота всміхатися пропаде, — тихо зауважив Князь.

Старий кивнув.

— Саме час. Наступною розмовою в сушарці він уже не обмежиться.

Сигарета зім’ялася між його пальцями; він закурив. Дим збирався вгорі, затемнюючи й без того темну стелю. Сивий дивився на тьмяно світлу лампочку…