Студент провів додому злиденну пенсіонерку
Вислухавши її, Артем запитав:
— Отже, ви вважаєте, меблі звідти забрали не просто так?
— Аякже! Донька в усьому винна. Під материну квартиру кредит взяла, сама ж там теж зареєстрована. А живе тепер із якимось чоловіком. Чи то переховується, чи то любов у неї. Матір обібрала, з боргами залишила.
Після цих слів щоденні походи Ніни Сергіївни на паперть стали для Артема зрозумілішими. Він вирішив розібратися в тому, що відбувається, і насамперед поїхати до доньки. Залишалося дізнатися, де та живе.
— Не підкажете, як мені її знайти?
Лариса Михайлівна вийшла й незабаром принесла зошит.
— Перепиши собі. Раптом допоможе.
Удома Артем розповів Оксані Іллівні, що дізнався від сусідки: про старовинні меблі, про кредит і про доньку, яка жила в чоловіка.
— От і виходить, мамо: кредит вона взяла, а сама сховалася. Мати за неї тепер милостиню збирає.
Оксана Іллівна похитала головою.
— Люди різні, синку. Є добрі, є жорстокі. Тільки всіх нам не зігріти. Ця жінка тобі чужа, а ти клопочешся так, наче рятуєш свою рідну людину.
Артем подивився на матір.
— Я їй гроші дав, потім ми за чаєм посиділи… І знаєш, вона мені стала ріднішою за тих, кого в нас родичами вважають.
На те були підстави. Рідня навідувалася до них, коли їй щось було потрібно, а щойно їм самим потрібна була допомога — не дочекаєшся. Ніна Сергіївна ж стояла з простягнутою рукою, але отримане йшло не на неї, а на виплати за кредитом.
Від свого рішення Артем не відступив. Він хотів допомогти Ніні Сергіївні й тому звернувся до батька. Віктор Степанович торгував автомобілями й був знайомий із юристами. Син розповів йому і про слова Лариси Михайлівни, і про кредит під квартиру, і про те, що донька Ніни Сергіївни, за чутками, переховувалася. Вислухавши Артема, Віктор Степанович залучив знайомих юристів до пошуків Світлани.
На пошуки доньки Ніни Сергіївни пішло кілька днів. Адреса із зошита Лариси Михайлівни не допомогла: там її не виявилося. Світлану знайшли за містом, де вона розважалася в товаристві кількох чоловіків.
Юристи взялися за Світлану серйозно й змусили її написати папір до банку. Після цього всі претензії до Ніни Сергіївни зняли. Навіть меблі, які конфіскували, повернулися до квартири. Тепер пенсія цілком залишалася в господині, і потреби просити милостиню більше не було.
Зі Світланою, однак, справа йшла важко. Платити вона категорично відмовлялася. Її заощадження вдалося розшукати лише з великими труднощами: з’ясувалося, що рахунок був відкритий на ім’я одного із залицяльників. Той визнав це й віддав усе, до останньої копійки.
Лариса Михайлівна не залишила подругу в біді. Тепер Ніна Сергіївна знову запрошувала її до себе й сама бувала в сусідки.
На радощах Ніна Сергіївна попросила Артема дати їй свою фотографію. Він передав знімок, так і не зрозумівши, навіщо він знадобився. Через три дні, зазирнувши до неї, побачив фотографію на стіні — уже в рамці.
Старенька усміхалася.
— А я всім казатиму, що ти мій онук.
Артем не став її переконувати в протилежному. Він бачив, скільки радості це їй дає, і не хотів забирати в неї можливість пишатися людиною, яка їй допомогла.
