Сусідка по дачі постійно перекидала мені через паркан старі дитячі іграшки. Я хотіла влаштувати скандал, але вночі мій пес роздер одну з них

Мама на записі не плакала й не скаржилася. Вона тримала перед собою чашку, постукувала пальцем по вушку й часом морщилася від болю в спині, але слова добирала чітко. «Паша не поганий, — сказала вона в якийсь момент, і від цієї фрази в мене перехопило подих. — Він слабкий, а слабкі часто вдають, що їх образили. Але Лєна не повинна платити за його страхи».

Вона говорила про дарування, про те, що я багато років платила внески, ремонтувала дах, возила її по лікарях і не просила подяки. Потім дістала розписку, показала її в камеру й додала, що другий комплект сховала в дитячих речах. «Якщо Свєта злякається, шукайте синю машинку. Там те, що змусить її згадати правду».

Я закрила обличчя долонями. Мені було соромно за вчорашній крик через паркан, за те, що я ладна була вдертися до Світлани й назвати її зрадницею. Але разом із соромом прийшла злість — уже не сліпа, а холодна. Мама знала, що Павло може на це піти. Знала й усе одно не хотіла його ненавидіти.

На світанку ми з Микитою пішли до сараю. Дощ скінчився, земля чвакала під кросівками. Мішок з іграшками стояв за лопатами, мокрий по краях. Бім крутився поруч, принюхувався, тикав носом то у ведмедика, то в кубики, то в ту саму машинку з відламаним колесом, яку я кинула першою.

Пластик у машинки був синій, вигорілий майже до сірого. Микита знайшов у кабіні тонку щілину, підчепив її ножем, і дах раптом відщовкнувся. Усередині, приклеєна скотчем до днища, лежала крихітна карта пам’яті. Я дивилася на неї й відчувала, як страх знову повертається: докази могли виявитися зіпсованими, смішними, недостатніми, а Павло — надто нахабним, щоб зупинитися.

Ми занесли карту до хати, витерли руки рушником і під’єднали її через Микитин телефон. Перші файли були порожніми шматками нічного двору: хвіртка, груша, доріжка до Світланиного паркану. Потім з’явився Павло, нахилився до сусідки біля її хвіртки й вимовив фразу, від якої в мене похололи пальці: «Скажеш, що вона плутала цукор із сіллю, і все. Інакше Андрія завтра ж потягнуть до суду»…