Сусідка по дачі постійно перекидала мені через паркан старі дитячі іграшки. Я хотіла влаштувати скандал, але вночі мій пес роздер одну з них

Уночі мене розбудив тріск. Спершу я вирішила, що це гілка б’є по даху, але потім почула глухе гарчання й коротке, винувате скавчання. На кухні горіла лампочка над плитою. Бім стояв посеред лінолеуму, опустивши вуха, а довкола нього валялися клапті старої вати й шматки ситцю.

— Біме, ну що ти наробив, — прошепотіла я й присіла навпочіпки. Руки ще тремтіли від сну й злості, але наступної миті злість зникла. Серед роздертої набивки лежав маленький пакунок, обмотаний клейонкою й перев’язаний коричневою ниткою. Пес тицьнувся носом мені в долоню й відступив, наче сам злякався знахідки.

Я розв’язала нитку нігтями, не відразу влучаючи в вузол. Усередині були флешка, складений учетверо аркуш і копія розписки з відміткою голови садового товариства та старою круглою печаткою. На розписці стояв підпис Павла: він отримав від мами велику суму «в рахунок своєї частки сімейної допомоги» і зобов’язався не висувати майнових претензій на дачу. Нижче, кривувато й дрібно, розписалася Світлана Савчук як свідок.

Аркуш був написаний маминим почерком. Не тим, нерівним, який Павло тицяв мені під ніс, а справжнім: дрібним, щільним, із довгими хвостиками в літер. «Лєно, якщо це в тебе, значить, розмови вже почалися. Я оформила все добровільно. Не вір тим, хто скаже, що я не розуміла. На Свєту не тисни — вона боїться за Андрія. Знайди синю машинку».

Я прочитала записку тричі й усе одно не могла повірити. У горлі став гарячий клубок, ніби хтось ізсередини стиснув мені шию. Микита вийшов на кухню в розтягнутій футболці, сонний, переляканий, побачив моє обличчя й зупинився. Я простягнула йому аркуш, але сказати нічого не змогла — тільки розтуляла рота й слухала, як за вікном капає з даху вода.

Ми ввімкнули старий ноутбук. Флешка відкрилася не відразу, Микита вилаявся пошепки, знайшов перехідник, дмухнув у роз’єм. На екрані з’явилася тека з одним відеозаписом, і за секунду я побачила маму: вона сиділа на нашій кухні, у синьому халаті, дивилася просто в камеру й говорила спокійним, утомленим голосом, що дачу подарувала мені без жодного тиску, а Павло отримав гроші й тепер хоче більшого…