Свекруха без дозволу віддала сотні моїх банок доньці, не чекаючи, якою буде моя відповідь на дачі

І от тепер, у цей теплий травневий день, Наталя із задоволенням витягнулася на жовтому шезлонгу, дістала з термосумки крижаний чай із лимоном і відкрила новенький детектив.

— Я не зрозуміла. — Галина Степанівна підійшла ближче, вперши руки в боки. — Це що за страйк? Хто копатиме грядки під помідори? У мене розсада переростає.

— Поняття не маю, Галино Степанівно. — Лагідно всміхнулася Наталя, перегортаючи сторінку. — У вас є дорослий, сильний син. У вас є чудова донька. Я в цю родину батрачкою не наймалася. Тим паче годувати вас мені не треба. Ви чудово самі розподіляєте плоди чужої праці.

— Андрію! — верескнула свекруха, повертаючись до паркану. — Ти подивися, що твоя дружина собі дозволяє. Вона знущається з матері.

Андрій, неохоче відірвавшись від захопливої розмови з Васильовичем, важко зітхнув і підійшов до Наталі.

— Наталю, ну припиняй концерт. Сусіди дивляться. Мамі важко самій. Давай, перевдягайся й бери сапку. Увечері шашлики посмажимо. Відпочинеш.

Наталя повільно опустила книжку на коліна. Її погляд з-під темних скелець окулярів був холодніший за січневу завірюху.

— Андрію, я не працюватиму на цій дачі, — карбуючи кожне слово, промовила вона. — Якщо тебе так хвилює мамине здоров’я, бери лопату сам. Он вона біля ґанку стоїть. Іди й копай. А я свій городній обов’язок віддала торік сповна.

Андрій розгублено подивився на дружину. У її голосі була така залізобетонна впевненість, з якою він ніколи раніше не стикався.

Зазвичай поступлива, зручна Наталя раптом перетворилася на гранітну скелю. Він спробував знайти підтримку в матері, але та лише картинно схопилася за серце. Робити було нічого…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇